TextBook Юнак дуже втомився. Йому здавалося, що він сидить у цьому кріслі вже кілька діб. Хотілося їсти й спати.
«Постривай… А оті сірі несмачні кульки, що сковують тіло і дають мозкові особливу ясність думки? Чи не допоможуть вони зараз?»
Сірими кульками завідувала четверта кнопка зліва на нижньому боці щита. Юнак натиснув на неї — і чергові важільки охоче нагодували і напоїли його.
Відчуваючи наближення знайомого стану солодкого заціпеніння м'язів, Павло швиденько вмостився в кріслі, простягнувши ноги, і ввімкнув екран. На мить все довкола запнула імла. Потім вона розвіялась.
Напівтемрява. Тривожно метляється полум'я нечисленних смолоскипів. Метушливо стрибають на вологих кам'яних стінах круглого високого приміщення зловісні тіні. Стоять навколо люди в чорному. Ні, не люди, а якісь опудала, запнуті чорним — і тільки в прорізах гостро виблискують очі.
— Я, нікчемний черв'як… — лунає гучний басовитий голос. Відлуння підхоплює його, несе кудись низькими склепінчастими коридорами, що сходяться отут зіркою, дивно змінює і повертає назад притишеним шерехом:
— …Я, нікчемний черв'як…
Ні, то промовляє не відлуння! То, стоячи на колінах перед опудалами в чорних мішках, повторює слова страшної присяги бліда людина в сірому комбінезоні.
— Я, безіменний, що звався колись інженером Айтом…
— Я, безіменний… — голос інженера уривається, тремтить. Його виснажені нерви збуджені до краю. Здається, ще одна мить — і вирветься з грудей істеричний зойк.
— Я, врятований від смерті Братством Синів Двох Сонць…
Гримить голос, гримить… Котиться відлуння. Воно глухе, мов катакомби середньовічної каналізації під Дайлерстоуном.
— Присягаюсь!
І в цю урочисту мить раптом хтось чхнув.
Сердито гойднулися тіні. Одна з постатей зігнулась і відійшла вбік. Айт упізнав: то не витримав товстий майстер Корк — у нього нежить.
Змахнула крильми та й полетіла геть екзальтована піднесеність. Од горла відкотився клубок, що не давав говорити. Феєрія зникла — лишилося брудне, вологе підземелля, смердючі смолоскипи, люди в накидках зі штучного шовку.
«Навіщо весь цей маскарад?! — з несподіваною огидою подумав Айт. — Каторжника з Зорі Кейз-Ола не треба підігрівати для помсти!»
— Присягаюсь боротися за справедливість!
— Присягаюсь!
— Присягаюсь знищувати капіталістів і комуністів!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загибель Уранії» автора Дашкієв М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Земля і небо“ на сторінці 27. Приємного читання.