Розділ «Сергій Жадан Динамо Харків. Вибрані вірші»

індійський, мов океан,

                     чорний, як власна білизна.

Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,

за те, що проймається спокоєм

                      душі золота матерія.

Лежала на теплому спальнику

                      оголена, мов дроти,

тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.

Що по ній залишилось? Якісь борги,

які я поволі сплачував, книги і мапи,

якісь випадкові друзі, якісь вороги,

яких я насправді не знав,

                        хоч насправді мав би.

Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,

календарик із її місячними,

                         щоби я не міг помилитись.

Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,

і завжди різав обличчя, намагаючись поголитись.

2009

«Ця жінка, яка фотографує дерева січня…»