Вибране (поезія)

І тихий Господь вимикає, виходячи, світло,

і точеним шприцом

із тебе витягує душу.

Пластунка N

Так відступало твоє дитинство –

ставився голос, губились друзі,

високо в небі міцно і стисло

висло життя, мов сережка у вусі.

Так ми жили – голосні й недолугі,

вплетені в часу стрічку трофейну,

блудні поборники бу*і-ву*і,

скурвлені діти міцного портвейну.

Ти одягала військові боти,

бігла до школи – пенал, олівчик.

Все ще попереду – перші аборти,

татові джинси, мамин ліфчик.

Ще підіймало звивисту хвилю.

Срібна розгромлена клавіатура

ще формувала основи стилю –

так починалася контркультура.