Перший диктант

бабуся, що весь час закутувалася в теплу хустку і все — кахи! кахи! Усе кахикала.

А добра, добра була, ласкава та лагідна.

Як закрутить, було, взимку хуртовина, ніколи вона нас, хутірських школярів, не пустить, було, додому на хутір, залишить у школі на ніч, дасть кулешику чи яєчні насмажить, чайком напоїть, та ще й

з цукерками, біля груби на підлозі рядно простеле, а на рядно кожушину, подушку покладе, подивиться, як пороззуваємося і чи не мокрі в нас ноженята, — як вогкі, накаже насухо повитирати, онучі на лежанці порозгортати, чобітки під грубку постановити, тоді чимось теплим повкриває нас:

— Спіть, дітки!

А сама сидить біля столу та все читає, все читає та кахикає...

А вранці побудить нас і поснідати дасть.

І коли вона, старенька, спала, хтозна!

Любили ми стареньку нашу вчительку Марію Андріївну — дуже! І любили, і слухали її, бо мати

було і Парасі, і мені завжди наказували:

— Слухайтеся Марії Андріївни і не дратуйте її! Такій учительці, як наша, низенько вклонятися

треба!

Ой, як давно це було, а й досі в нас старі люди . згадують чудесної душі людину, народну

вчительку Марію Андріївну, і її могила влітку завжди квітами уквітчана: колишні учні пам'ятають про

неї.

Училися ми...

III

Вже третю зиму ходив я до школи. Парася походила до школи тільки дві зими'і на тому

закінчила свою освіту, бо в нас іще добавилося троє братиків і сестричок, і матері самій годі було з

такою оравою впоратися.