Первiнка

бджоли вже понаїдалися цвіту і троянди опали, отоді саме вони й пристигають.

Миколка попідгрібав під сагачками листя і надколупнув нігтем гілочку—сік!.. Груші-сагачки

терпляче стримували себе, щоб не зацвісти, бо хоч горобці й порозпускали хвости та крила, але не

треба поспішати з цвітінням. Бо зацвітеш, а тут мороз! Отоді й спробуй зацвісти вдруге...

А персик стоїть худий і нещасний, як обідране голодне циганча: з нього не вийшли ще зашпори, і він у саду малий і скоцюрблений.

Ще восени Миколка обіклав персик околотом, аби він зимою не замерз, але хтось той околот

розтягнув — чи німці, чи угорці покидали його під колеса своїм машинам у болоті, і персик цю зиму

зимував на голе тіло.

«Якщо корінь не вмер,— подумав Миколка,— то доведеться його підрізати під самий корінь: може, з кореня ще яке персиченя та виросте...»

А над садом у синьому небі цвіли білі молоді хмари. Миколка зіперся на граблі і пішов очима

до них, до їхніх білих і чистих облич... Он мати стоїть з братом і сестричкою на руках. А це ось він

сам Миколка, веде Первінку степом з базару в село додому. Ось дід Рятушняк шкандибає...

Миколка стояв і дивився, як пропливають мати і він з Первінкою та дідом у синьому небі в краї

далекі... В голові запаморочилося, і хмари почорнілиі Миколка мало не впав — сильно закортіло їсти, ну хоча б то щавелинку з'їсти... Як на зло, запахло проти вітру базарною ковбасою, защеміла слина

під щоками, 1 МиколцІ так захотілося їсти, як ще ніколи на хотілось...

Глянь — Собацюра йде від степу садом додому. Але йде головою не вперед, а назад, задом

Іде і щось тягне зубами, тягне, аж стогне.

— Ти що? Де це ти був? Що це ти цупиш? Собака відразу ж покинув свій тягар, бахнув об

землю хвостом і сів перед Миколкою, як святий.

Миколка підійшов ближче і побачив грубеэний сувій чорного сукна. Сукно начіпляло на еебе