Первiнка

— Ти думаєш, миші тебе ждуть? Та поїли вони за зиму все, чим запаслись.

— Поїли? А може, й не поїли... Піду туди, за Розкопану могилу, де торік просо було.

— Іди, тільки на міні не підірвись.

Кому-кому, а Собаці тільки цього й треба було! Швиденько напився з калюжі води і рвонув! Він

виривався наперед Миколки далеко аж за вигін, а потім летів до нього назад і якийсь час ішов

спокійно поруч,аж доки на його ніс не падав дикий запах звіра чи птиці.

Тоді він на мить зупинявся і дуже серйозно, по-хазяй ському поводив носом у тому напрямку, обережно зупиняв ніс, ще раз втягував у себе той запах і включав першу собачу швидкість — не

йшов, а плив, стелився над землею,

Не оглядаючись нікуди, неначе від звіра і до його собачого носа була протягнута пряма-

прямісінька струна, нікому не видима, а видима лише йому, і він ішов по ній, як і належить іти по

струні.

В такі моменти Миколка зупинявся, аби не зашкодити чотириногому мисливцеві своїм

необережним кроком.

Собака ліг на землю... Не ліг, а опустився на неї, як пух, як павутинка, дарма що важив добрих

два пуди...

Зараз буде стрибок...

Стрибок!!!

В самого Миколки всередині щось тьохнуло, так стрибонув Собака.

Щось фуркнуло з-під його носа, а Собака так і продовжував лежати на землі, наче він не міг з

неї встати, наче увігнався він лапами в землю по самий живіт.