Первiнка

Собакою. От. Пішли.

Похиливши голову. Собака пішов за Миколкою до сарая, ліг біля дверей, а Миколка взяв

драбину і поніс її з дідом Рятушняком дерти для Первінки останні клапті стріхи...

Минали дні, і Первінка з'їла всю вулицю за якийсь там тиждень, чесно віддаючи свої три

стакани молока.

Хату діда Рятушняка Первіика з'їла за два дні. Бо тої хати не було що їсти — лише на причілку

висіла жменя житньої соломи, і то такої старої, ще старішої за діда.

Її навіть не хотіли вже й миші.

Але дід акуратно ту солому посік, полив теплою водою і сказав Первінці:

. — Дивись, ще й висівками трушу! —Дід висипав у тавик жменю висівок.—їж на здоров'я. А

пахне як, сам би їв!

Первінка з задоволенням схилилася над тазиком, а дід узяв білу німецьку алюмінієву літрову

кружку і заходився доїти.

Миколка сів напроти Первінки і слухав голос молока.

Таким щасливим Миколка ще не був ніколи — тонке дзюркотіння молока сповняло його душу

небесною мелодією.

З порога сарая Собака — і той дивився на Миколку такими радісними очима, що не зміг

втерпіти: встав і почав ганяти чогось по подвір'ю.

— Діду!

— Га?