Розділ «ГАГАРА»

Одного разу вiдпочивали ми кумпанiію пiсля ранкової зорьки й пiдраховували, скiльки хто з нас не знайшов битої смертельно качки.

П'ятеро нас було дуже досвiдчених охотникiв-влучакiв, дуже цiлких стрiльцiв, що ото:

- Ану, пiдкинь картуза! Ану, пiдкинь! Побачиш, як я стрiляю, та до того ж побачиш як у мене ружжо б'і! Пiдкинь!

Картуза нiхто не наважувався пiдкидати, бо картуза шкода, а пляшки ставляли.

Правди нема куди дiти, - ставляли!

Що ставляли, то ставляли...

Найцiлкiший iз нас отой що:

- Та що менi картуз?! П'ятака пiдкинь! Пiр'я з твого п'ятака посиплеться!

Так оцей, найцiлкiший, у чвертку на п'ятдесят крокiв промазав.

Та це так, мiж iншим, бо всi ж мисливцi знають, що нiколи на охотi нiхто в порожнi (порожнi, порожнi пляшки! Не вповнi! Нi!) пляшки не стрiляі, такого звичаю в охотникiв не було, нема й не буде! Боже борони! Та й де тi пляшки на охотi вiзьмуться?

Так що те, що ми оту чвертку за мiшень поставили, то просто випадок, може, ідиний за всю iсторiю охоти.

Так... Пiдраховували ми, значить, хто скiльки з нас не знайшов битої смертельно качки...

Якось так трапилося, що пiдiйшли ми пiсля ранкової зорьки до ожереду, i нi в кого з нас не було нi пера, нi пуху.

В таких випадках ми ж знаімо, що всi охотники це роблять: пiдраховують незнайденi качки.

Така вже в них традицiя.

Кожний iз нас не знайшов щонайменше п'ять-шiсть крижнiв, штук по троі чирят та по однiй широко-носцi...

Всi ж на одному озерi полювали, тому й випадки були подiбнi один до одного:

- Вдарив, знаіте, - ну, вона грудкою на землю i недалечко й упала! Шукав-шукав, шукав-шукав - нема! Трава густа, висока! Нiчого не зробиш! Собаки нема! Якби був собачка - був би оце я i з пером, i з пухом! Та ще з яким! Нi одного промаху! Ех!

i так кожний.