Дилда

- I забiгти можна!

Тимiш Iванович Дилда i Салимонiя Пилипiвна Дилда, як записалися до колгоспу, - сильно дуже

почали болiти.

До непритомiї просто!

Як ото треба на роботу йти, так Тимоша Дилду щось таке як ухопить за поперека. - Ну, нi поворухнутись, нi нахилитись!

- Отут! Ось дайте руку, я вам покажу! Отут-отут! Ото-то-то!! Ой! Як тiльки щось важкеньке вiзьму, чи вила, чи лопату, - воно як штриконе, - криком кричу! Баба Волосиха казала, що важкого, боже

борони! Та нащо вам - паляниця i та шкодить! Як з цiлої починаю та ще з четвертиною сала, - штрика!

Так штрика, що в очах жовто! Я вже не знаю, що й робити. Баба Волосиха, - а вона баба тямуща! -

казала, що то якась сурйозна дуже мужеська болiсть!

Коли Тимоша Iвановича Дилду хапало за поперека, то Салимонiю Пилипiвну Дилду, навпаки, -

брало отут - пiд грудьми:

- Пiдкочується, пiдкочується пiд груди, а потiм як придавить - гвалт! В очах у мене нiби курка

зозуляста - ряботить-ряботить, а потiм узяло нiби й розпливлося... А я й не знаю, чи я жива, чи мертва! А

потiм пiшло-пiшло-пiшло, - звиняйте, все на низ! Баба Волосиха, - а вона баба тямуща! - казала, що то

якась сурйозна дуже женська болiсть.

Сильно дуже хворiли Дилди - i Тимiш Iванович, i Салимонiя Пилипiвна.

Одпускало їх тiльки тодi, коли треба було до мiста їхати, - чи там яєчка везти, чи масло, чи там

картоплю...

Довго тривала така у Дилдiв хвороба.

Щороку трудоднiв у них було чимало: у Тимоша Iвановича Дилди днiв iз тринадцять, а в Салимонiї