Дилда

Салимонiя Пилипiвна витирала хусточкою очi, а Тимiш Iванович скреготiв зубами.

Посидiвши отак одне проти одного, Тимiш Iванович казав:

- Стелись!

Салимонiя Пилипiвна слалася. Потiм вони лягали спати... Не спалося.

Салимонiя Пилипiвна Дилда питала в Тимоша Iвановича Дилди:

- I чого ти не спиш, Тимочко?

- Думаю!

- По що ж ти, Тимочко, думаєш?

- Думаю, де б отих гемонських трудоднiв позичити!

I довго-довго не засипали Тимiш Iванович Дилда i Салимонiя Пилипiвна Дилда.

Час iшов.

Колгоспи росли, розросталися.

Ох, i трудоднiв же було у роботящих, у чесних колгоспникiв. Ой, i трудоднiв...

Та восени, було, до таких колгоспникiв, - у кого - ой, трудоднiв! - пiдгуркочував грузовик, а на

грузовику чували, а в чувалах зерно:

- Забирай, товаришу Чесний, забирай трудоднi свої! - гукав до хазяїна шофер. - Печи пироги та

розпишись у квитанцiї!

- Ой, хай тобi щастя! - говорив хазяїн. - Ти поможи хоч вивантажити!

- Допомогти можна!

- А на пироги забiгай, будь ласка!