Моя автобiографiя

вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро.

Та й повезла мене мати аж у Київ, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько як колишнiй

солдат мав право в ту школу дiтей оддавати на "казьонний кошт".

Поїхали ми до Києва. В Києвi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Київ аж

до святої Лаври, де ми з матiр'ю зупинились. Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав.

Та й залишився в Києвi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером.

А потiм пiшло нецiкаве життя. Служив i все вчився, все вчився - хай воно йому сказиться! Все за

екстерна правив.

А потiм до унiверситету вступив.

Книга, що найсильнiше на мене враження справила в моїм життi, - це "Катехiзис" Фiларета. До

чого ж противна книжка! Ще якби так - прочитав та й кинув, воно б i нiчого, а то - напам'ять.

Книжки я любив змалку. Пам'ятаю, як попався менi Соломонiв "Оракул". Цiлими днями сидiв над

ним та кульки з хлiба пускав на оте коло з числами рiзними. Пускаю, аж у головi макiтриться, поки

прийде мати, вхопить того "Оракула" та по головi - трах! Тодi тiльки й кину.

Взагалi любив я книжки з м'якими палiтурками.

Їх i рвати легше, i не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.

Не любив "Руського паломника", що його рокiв дванадцять пiдряд читала мати. Велика дуже

книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене аж душа у п'ятах.

А решта книг читалася нiчого собi.

Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Гунський. Почав з фейлетону.