Розділ «Пряма наводка»

Анікого-нікогісінько не було в бабусі, крім Івасика.

І в Івасика не було ні батька, ні матері, а була в Івасика сама тільки бабуся.

Викохала бабуся Івасика, випестила. І сорочечка завсігди в Івасика чистенька, випрана біленько і червоною заполоччю у хрестики вигаптувана. І волоссячко в Івасика вичесане, і ніжки в нього щовечора тепленькою водицею вимиті.

І як засне, було, Івасик увечері, становиться навколішки бабуся перед царицею небесною:

— Царице небесная, оборони мого Івасика і від недуги тяжкої, і від ока лихого. Один-бо він у мене, однісінький. Спаси його й помилуй! І присноблаженная і пренепорочная! Амінь!

Ріс Івасик. Виріс Івасик.

Уже й десятирічку Івасик закінчує, і в драмгуртку в клубі колгоспному, а найбільше до вподоби Івасикові військовий гурток, і найретельніше вивчає Івасик гарматну справу, артилерію.

А ввечері, було, сидить біля столу Івасик та вголос і вичитує про гармати різні: і про важкі, і про польові, і про зенітні.

А бабуся біля Івасика сидить, на Івасика дивиться, слухає.

— Ой, бабусю, — Івасик усміхається, — слухайте й вивчайте. Щоб знали ви в мене про артилерію все, бо буду я, бабусю, артилеристом, і стидно мені буде, що моя бабуся та в гарматній справі необізнана. Щоб як спитає хто вас про пушку, щоб ви йому все «як з пушки»!

— Де вже мені, Івасику, де вже мені, голубчику!? Читай-читай, любенький. А мені й те серце радує, що біля тебе я, Івасику!

— Ось слухайте, бабусю! Пряма наводка — це коли приціл на об'єкті. Суне ворог, а ви орудіє прямісінько на його… Бах! — і ваших нєт!

— Кого, Івасику, «ваших»?

— Ваших? Ворога нема! Бах — і ворог у клоччя! Пойняли, бабусю? Прокажіть!

— Та бог з тобою, Івасику! Хіба мені воюватися!?

— Прокажіть-прокажіть!!

— Пряма наводка — це коли — бах! — і ваших нєт! У клоччя!

Пригорне Івасик бабусю до себе, притисне:

— Ах, ви ж наводчик мій! — заливається.