Розділ «Хороша-хороша дівчинка»

Для таких дівчаток, невеличких і ніжних, білявеньких і з голубими очима, з рум'янцями на щоках і з соромливим поглядом, з мелодійним голосом і довгими віями, — для таких хороших-хороших дівчаток наші поети хороші-хороші вірші пишуть:

Сині очі в моєї дружини,

а у тебе були голубі…

Вчилися вони, ці дівчатка, в радянських школах, кінчали десятилітки, йшли до вузів, мріяли бути лікарями, інженерами, педагогами, агрономами…

Зимою вони сиділи за книжками, чи то по окремих квартирах у тата з мамою, чи то гуртожитках, похапцем бігаючи до кіно та до театру, а влітку, склавши іспити, їхали трохи стомлені й блідуваті на села, — там у них червонішали знову щоки, блиском бралися очі, і яких же ж вони пісень співали, сидячи в човнах на прозорих річках Радянської своєї Батьківщини або під вербами понад задумливими ставками колгоспними…

Хороші-хороші дівчатка!

Майбутні матері майбутніх онуків та правнуків наших.

І от війна! І от ворог плюндрує землю укоханої Батьківщини!

Тоді ці дівчатка складають книжки в шухляди, стьожки в коробочки, підстригають довгі чудесні коси, вішають у шафи шовкові сукні, одягають ватянки та бушлати і йдуть до військового комісаріату:

— Запишіть добровольцем! Я йду захищати свою Радянську Батьківщину! Як солдат!

Тисячі-тисячі, десятки, сотні тисяч наших хороших-хороших дівчаток, голубооких і ніжних.

І вони тепер солдати і командири, лейтенанти, капітани і майори, льотчики і зенітники, гармаші і розвідники, снайпери і кавалеристи, аеростатчиці і медсестри…

І от перед вами аеростатчик — командир поста.

Вона ж така, як студенткою хімічного інституту була, голубоока і з довгими віями, — тільки не пальто на ній з котиковим коміром, а сіра шинеля солдатська, і не черевики на ній модельні, а начищені до блиску солдатські чобітки.

І на ніжних її плечах не лисяча горжетка, а зелені погони з трьома червоними нашивками.

Сержант! Комадир поста «№ отдельного отряда аэростатов заграждения…»

Вона б уже була хіміком, бо пішла вона захищати Батьківщину з другого курсу хімічного інституту і вже три роки в армії, і ловила б вона тепер які-небудь, може, гази від коксових печей, — а тепер вона солдат, командир поста, аеростатчик і ловить фашистських хижаків, що смертоносними бомбами хотять нищити прекрасні міста нашої прекрасної Батьківщини.

Вона на бойовім посту — вона не дає фашистському стерв'ятникові зруйнувати її город і її інститут.

І вона знає, що закінчиться війна і вона поверне додому, — вона знову буде студенткою хімічного інституту і, закінчивши його, — буде інженером-хіміком, бо хімію вона дуже любить.