Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

— Підпалюй, — каже Ількові,— і сам падай!

Ілько чиркнув сірничка, ткнув ззаду патрона і сам зразу впав.

Ех, і бббахнуло! Ех же ж і рвонуло! Розлетівся патрон на клаптики і одним шматком так і зчесало ніготь на великім пальці в Олекси…

Не будемо розповідати, що було. Скажемо тільки, що було боляче, було сумно, було й соромно. Довелося до Олександра Петровича, до фельдшера, йти, — мати повела.

Страмив він уже, страмив Олексу, та ще й додав:

— А ще й мисливців син! Та й ще доброго мисливця! Ну, куди воно годиться!

Отакого було, доки на справжнього мисливця Олекса Іванович вийшов…

А полювалося добре! Було й птиці постреляно, було й звіра впольовано…

Та хіба ж жарти: 60 з гаком літ, як полює Олекса Іванович…

Були за цей час і гончаки, були й лягаві… А тепер уже не те! Літа не ті! Та, проте, рушниці не кидає! То ні! Аж до останнього подиху!

Якось одного чудесного серпневого дня заманулося мені відвідати старенького Олексу Івановича, давно вже я його не бачив.

Від невеличкої степової залізничної станції до Олекси Івановича п'ять кілометрів пройшов я пішки, межами. Копи навкруги, копи та ще копи. А денеде вже й скирти стоять, колгоспні скирти.

Прийшов я до Олекси Івановича. Зустрічає Семенівна.

— Здрастуйте! А де Олекса Іванович? — питаю.

— Поплентався з рушницею та з Піркою по перепілки! Нічого я з ним подіяти не можу! Хворів це останній тиждень, кашляв, і гарячка була. Фельдшера кликала — банки ставив. А це трохи полегшало, сьогодні встав, поснідав — і за рушницю: «Піду, каже, до просища, може, перепілку яку підстрелю! А хворобу з мене сонце випече та вітерець видме… А на печі — де та хвороба дінеться, так у мене й сидітиме. Піду!» — і пішов.

— А де просище у вас?

— Недалеко за селом, понад шляхом на Мандриківку. Проса ще не косили, а пшеницю понад просом комбайном викошено, і там, кажуть, сила перепелів.

— Ну, піду, — кажу, — пошукаю Івановича. Та, може, й сам перепілками побалуюсь.

Побачив я Олексу Івановича ще здалека. «Дай, — думаю собі,— подивлюсь, як старий перепілки полює».

Підійшов, став за копицею, спостерігаю. Старий мене не бачить.