— Підпалюй, — каже Ількові,— і сам падай!
Ілько чиркнув сірничка, ткнув ззаду патрона і сам зразу впав.
Ех, і бббахнуло! Ех же ж і рвонуло! Розлетівся патрон на клаптики і одним шматком так і зчесало ніготь на великім пальці в Олекси…
Не будемо розповідати, що було. Скажемо тільки, що було боляче, було сумно, було й соромно. Довелося до Олександра Петровича, до фельдшера, йти, — мати повела.
Страмив він уже, страмив Олексу, та ще й додав:
— А ще й мисливців син! Та й ще доброго мисливця! Ну, куди воно годиться!
Отакого було, доки на справжнього мисливця Олекса Іванович вийшов…
А полювалося добре! Було й птиці постреляно, було й звіра впольовано…
Та хіба ж жарти: 60 з гаком літ, як полює Олекса Іванович…
Були за цей час і гончаки, були й лягаві… А тепер уже не те! Літа не ті! Та, проте, рушниці не кидає! То ні! Аж до останнього подиху!
* * *Якось одного чудесного серпневого дня заманулося мені відвідати старенького Олексу Івановича, давно вже я його не бачив.
Від невеличкої степової залізничної станції до Олекси Івановича п'ять кілометрів пройшов я пішки, межами. Копи навкруги, копи та ще копи. А денеде вже й скирти стоять, колгоспні скирти.
Прийшов я до Олекси Івановича. Зустрічає Семенівна.
— Здрастуйте! А де Олекса Іванович? — питаю.
— Поплентався з рушницею та з Піркою по перепілки! Нічого я з ним подіяти не можу! Хворів це останній тиждень, кашляв, і гарячка була. Фельдшера кликала — банки ставив. А це трохи полегшало, сьогодні встав, поснідав — і за рушницю: «Піду, каже, до просища, може, перепілку яку підстрелю! А хворобу з мене сонце випече та вітерець видме… А на печі — де та хвороба дінеться, так у мене й сидітиме. Піду!» — і пішов.
— А де просище у вас?
— Недалеко за селом, понад шляхом на Мандриківку. Проса ще не косили, а пшеницю понад просом комбайном викошено, і там, кажуть, сила перепелів.
— Ну, піду, — кажу, — пошукаю Івановича. Та, може, й сам перепілками побалуюсь.
Побачив я Олексу Івановича ще здалека. «Дай, — думаю собі,— подивлюсь, як старий перепілки полює».
Підійшов, став за копицею, спостерігаю. Старий мене не бачить.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 3. Усмішки, фейлетони, гуморески 1944—1950» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ“ на сторінці 124. Приємного читання.