Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Було і з дідом, було й з батьком, що стріляла завжди рушниця або «незаряджена», або без пістона.

А ви думаєте, що з Олексою Івановичем такого не траплялося, коли йому минуло 13 літ?

Тоді вже батько не дуже ховався від Олекси з рушницею. Висіла вона на стіні, на гвіздку. Олекса взяв та й клацнув курком. Хоч пістона не було, а воно — баббах! Добре, що він держав рушницю цівкою вниз. Тільки й того, що в долівці отакенну яму вибило…

Батька й матері вдома не було…

А як повернулися батько з матір'ю, мати ахнула, а батько суворо запитав:

— Клацав?

— Клацав, тату.

— А я що говорив?

— Щоб я не займав рушниці.

— Спускай штани!

Нема де правди діти, «стріляв» батько череском Олексу, приказуючи: «Не клацай! Не клацай!», аж поки мати не вихопила череска і не сказала: «Та годі вже тобі!»

Після того вже Олекса не клацав до того часу, поки сам батько якось у неділю сказав:

— Ну, ходім у садок, учись уже стріляти. Восени зі мною на качок підеш… Пора вже!..

Радості було, — і не говоріть!

А ви гадаєте, що Олекса Іванович не стріляв раніше, до того часу, коли вже сам батько вирішив учити його стріляти, готувати з нього мисливця?

Стріляв! Та ще й як стріляв!

Починалося, як у всіх майбутніх мисливців, з бузинової пукалки.

Ні, не так: ще перед бузиновою пукалкою була сикавка з болиголову.

Вона, сикавка, хоч і не вогнепальна зброя, вона більше гідропульт, та проте й вона привчала до окоміру.

Набере було в сикавку маленький Олекса з калюжі біля колодязя чогось такого ріденького, що аж ніяк водою не можна назвати, і підкрадеться до кота, щоб його поцілити. Кіт дуже хитрющий, зразу — на яблуню, з яблуні — на стріху, із стріхи — на горище, і нема кота. Кота трудно було поцілити.