— От як потягло! Та я не з тих, щоб упустити!..
— Ну, закусюйте собі на здоров'яі
ОЛЕКСА ІВАНОВИЧ
Олексі Івановичу стукнуло було вже 76 років, як я з ним познайомився. Він — з давніхдавен мисливець. Полював і по перу і на звіра.
По перу — це значить на птицю: на качку, бекаса, дупеля, горличку, перепела, куликів і т. д.
Колись він полював і диких гусей, і лебедів, розуміється, ранніми веснами та пізно восени, коли гуси та лебеді, перелітаючи з вирію на північ і з півночі у вирій, зупинялися на наших річках та на озерах.
Тепер Олекса Іванович уже диких гусей і лебедів не полює.
— Літа не ті! — говорить Олекса Іванович. — А колись… На звіра — це значить: на зайця, на лисицю, на вовка. Жив Олекса Іванович на селі, біля села було величезне озеро, навіть не одно, а два озера, поміж тими озерами був широченький вроді перешийок, і були поміж тими озерами добрі перельоти дикої качки. І якось так воно виходило, що вранці качки «тягли» з великого озера на менше, а ввечері — з малого на велике.
На перешийку копалися ямки, ямки ті замасковувалися бур'яном, очеретом, кугою… Мисливці сідали в ті ямки і чекали, коли качки пролітатимуть над ямками.
Перешийок був чималенький, ямок таких можна було викопати на відстані одна від одної на сто приблизно метрів штук 5–7…
Полювання на тих озерах було дуже до вподоби справжнім мисливцямспортсменам. Вони стріляли качок тільки вльот — не так, як ті, що сиділи за очеретом біля плеса, чекаючи, коли спливуться докупи штук сто або тисяча, а тоді по сидячих: баббах! Таких «мисливців» по тих місцях не любили і прозивали «шкурниками» і «масовими убивцями».
— Ти вльот устрель! А сидячу й палкою можна встрелити!
Олекса Іванович, простий собі чолов'яга, мав благородне серце мисливцяспортсмена і ніколи по сидячих не стріляв.
Коли навіть іноді він підкрадеться, було, до озера до сидячих качок на постріл, він підводився, говорив: «акиша!» і стріляв тільки летячих.
В Олекси Івановича була пара гончаків — Докучай і Бандит.
Гончаки були добре натаскані, ганяли добре, особливо Докучай, старий уже, дуже строгий пес, який, було, ніколи не покине звіра і ніколи не сколеться, тобто не загубить сліди. Голос у Докучая був низький, октавистий, помисливському — башур.
Бандит був молодший, паратіший (бистріший), але не такий досвідчений, як Докучай, голос у нього був із заливом, тонкий, заливчастий. Ліс, коли гнав звіра Бандит, був повний дзвонупередзвону…
І такий вони, Докучай і Бандит, дует у лісі давали, що слухав би й не переслухав.
І от одного вечора, коли ми повернулися з полювання по чорнотропу, Олекса Іванович заявив мені:
— Старий я вже! З гончаками мені вже важко! Забери в мене моїх Докучая та Бандита, ти молодий, вони тобі ще послужать.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 3. Усмішки, фейлетони, гуморески 1944—1950» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ“ на сторінці 119. Приємного читання.