Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Так отаке буває! Раз у житті довелося лебедя стріляти, і забув рушницю зарядити! А все той Васько гемонський. «Швидше, — кричить, — швидше!» От тобі й швидше!

Ви не смійтеся з діда Кирила Івановича Дудки, бо він розсердиться…

А ви його так лагідненько запитайте:

— Весною це, дідусю, було? А чи дозволено тоді було весняне полювання, не пам'ятаєте?

— То ж бо й є, що не дозволено! Так хіба ж отямишся, коли Васько, як навіжений, кричить: «Швидше, діду, бо лебеді сіли!»

Хіба той Васько не спантеличить?

— А цієї весни, дідусю, сідали лебеді на Лимані?

— Сідали! Васько бачив!

— І що: не прибігав за вами, щоб ви з рушницею йшли лебедів стріляти?

— Таке скажете! Тепер Васько в піонерах, та ще й за голову отих, — як їх там? — юннатів, що ото птицю оберігають! Так такий завзятий, що як побачить когось із ружжом у заборонений час, — зразу до сільради! Та ще й мені навесні наказує:

— Ховайте, дідусю, рушницю аж до осені!

Кирило Іванович Дудка докурив цигарку і взявся знову розплутувати снасть…

Мовчав, мовчав, а потім додав потихеньку:

— Та воно, може, й краще, що тоді ружжо не «спалило», мав би я мороку, що навесні лебедя встрелив.

…Тепер ви можете пливти Дінцем на Коропів хутір і далі повз Козацьку могилу, аж до… та куди хочете…

КОРОП

Чудесний ліс. Мішаний. І дуби, великівеликі, в лісі ростуть, і ясенки, і берестки, і сосни. Найбільше дубів та сосон. У тиху погоду в лісі ані шелесне: тихотихо, тільки коли-неколи флейтою іволга заграє, застукотить дятел, затівлікає щиглик…

І знову тихо.

Серед лісу ставок, очеретом з одного боку прикрашений…

І якось так воно вийшло, що з одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного, — дуби… Ліворуч над ставком — гребля, а праворуч — луки прослалися, з зеленими кущами, вербами, з густоюгустою травою.