Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Теж грає чудесно. Фахівці тільки кажуть, що мова його німецька ще й досі шкутильгає, за що його полаює ввесь час німецька преса.

Але Соколова вважають за крупну фігуру театрального Берліна.

Виконання, та й сама постановка — реалістичні. Театралізовані, звичайні, але нічого карколомного нема. Прекрасні, з боку оформлення, сцени — «сцени на сцені». Повна ілюзія.

Але все це, при технічних можливостях театру, не так уже й мудро.

В Манилівському сельбуді навряд чи Рейнгард міг би поставити так «Артистів».

Одкидати, розуміється, не можна великої режисерської роботи, але щоб в «Артистах» було вхоплено «бога за бороду» — ні!

Хороший, навіть прекрасний спектакль.

Але й у «Березолі» є хороші, навіть прекрасні, спектаклі.

Можливості Харківського театру (технічні) «трішки» гірші, як берлінського, проте, спектаклі є хороші, і навіть прекрасні.

Хоч «Березіль» не мас змоги для одної п'єси запросити цілу трупу негрів (джазбанд), а Рейнгард може. Так що. Про що, пак, я? Ага, я про «Берлін увечері».

З театра куди ж? Може, в «Скалу» хочете?

Давайте вже за одним разом і в «Скалу» зайдемо, «Скала» — це театр-вар'єте.

Там — окремі естрадні номери: фізкультурні, гімнастичні, балетні, окремі комічні антре, ексцентрики і т. д. Величезний театр.

Грошей так само треба брати не мало, бо квитки дорогі.

Ну, в «Скалі» вже, безперечно, всі «світові» номери.

Там уже, коли «трапеція» так уже — справді трапеція.

Якась «трапеціянтка» показує свою вмілість. Я не спец у цій справі і не можу назвати всіх її фігур, але це було щось неймовірне. Чим вона там на тій трапеції держиться, як вона держиться. Очевидно, духом святим. І все це під «куполом» і без сітки. Страхолюдні номери.

Прекрасні коміки-ексцентрики.

Акробати з такими головоломними вибриками, що очі заплющуєш, як дивишся.

А особливо інтересний балет. Власне — пародія на балет.