Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Через те Берлін не давить. Він заворожує. Він милує безкінечним числом садків своїх. Він — буквально кучерявий.

Які тут, у Берліні, садки! Які парки!

Тіргартен один чого варт. Величезний парк посеред Берліна. Який він завбільшки? Хто зна! Може, в сто разів, може, в тисячу більший за Харківський комунальний парк.

Тільки ж веселозелений. І чистозелений. Бо німці вміють ходити по парку, вміють їздити не по траві, а по алеях, по доріжках.

І біля нього, і круг нього, і серед нього, в кам'яні швори взята, тече річка Шпрее.

Вона його поїть, а він зеленими своїми вітами її захищає.

Вулиці… Пиварні… Ливарень у Берліні сила, як і кафе. Пиво, — кажуть, — не пиво, а диво.

Але, — я ж кажу, — «кажуть». Не писатиму про берлінські пиварні, не хочу. Хай собі «кажуть», ті кому можна це казати.

Харашо по Берліну пересуватись.

Хочеш — трамваєм, хочеш — автобусом, хочеш — підземкою.

На всіх вулицях, посередині, ви бачите величезну синю літеру «U» (У).

То там Untergrund — підземка.

Сходите сходами під землю, берете квитка, підбігають електричні поїзди — і катайтесь куди хочете, хоч на край Берліна за 20 пфенігів.

Можете за ті 20 пфенігів хоч цілий день їздити, аби зпід землі не вилазили, бо там ніхто у вас квитків не перевіряє.

І на трамваях такі порядки: взяли квиток — і можете з ним пересідати з трамвая на автобус, з автобуса на підземку. Аби в одному напрямку їхали.

А попав на підземку — катайсь, куди хочеш.

От би в Харкові отаку штуку.

Ніж сидіти ото, куняючи, в радустановах, або десь у вузі і на лекції — махнув би під землею й катався б собі, аж до того часу, коли обідати час.

Вулиці… Люди… Чоловіки… Жінки…

От тільки що: ноги в німкень, помоєму, завеликі.