Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Київ. Мати столиця, з усіма «щиро українськими» традиціями, із стовідсотковою на всі боки національною «свідомістю».

А скільки тортур зазнав «Березіль» у тім «щиросвідомім» Києві? З боку отого «щиросвідомого» громадянства?

І тільки не «щиросвідоме» робітництво підтримувало його.

Франківці в Києві минулого сезону?! Скільки зневаги вони перетерпіли від тих «щиросвідомих», аж доки не виховали собі молодої «не щиросвідомої» аудиторії.

А от про «гастролі відомої артистки МалишФедорець» та не «менш відомого співака Миколаєнка» — і тепер ще кричать у Києві великі червоні афіші, пропонуючи «поважаним» «Майську ніч» з ним числом номерів співу та ним числом пар жвавих танцюристів.

І йдуть «поважані».

Хоч і халтура, аби з гопаком!

Або згадайте отой скандальний факт, коли київське «свідоме громадянство» запротестувало проти конструктивної постави «Тараса Бульби» в Київській опері?!

Полтава. Бабуся. Скільки їх там, тих «щиросвідомих?»

А ота бабуся в особі своїх «щирих» — то ж могила для нового українського театру.

Вінниця. Утримався хоч один там новий український театр?

Чернігів. Не загнав він у домовину нового українського театру?

А візьміть міста наші не «щирі»…

Донбас. Завжди український театр там бажаний гість.

Дніпропетровськ. З 1922 року там український театр.

Харків. Український театр має стале визнання з боку харківського радянського суспільства.

І то не тепер, коли вже український радянський театр, що називається р колодочки вбився, а з самого початку його праці в цих містах.

Щоправда, не зразу його визнали, не зразу на нього накинулись, спочатку придивлялися, вивчали, призвичаювались, але ніколи не сичали, ніколи не бойкотували.

Коли й сичав хто, то тільки чорносотеннорусотяпська наволоч, але вона сичала не тільки тому, що це був український театр, а сичала вона на все радянське.

Та вже й чорносотенне русотяпство сичати перестало, а «щиросвідомі» й досі бойкотують наші радянські театри, вони й досі ще шлють протести проти постави «Тараса Бульби» в оформленні найталановитішого, найнаціональнішого (в найкращім розумінні цього слова) нашого художника Анатоля Петрицького!?