Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Ви Олександра Довженка ніколи не бачили? Шкода! Його тяжко описати…

Він — стрункий. Він — сухорлявий. У нього високий, хороший лоб і прямий ніс… У нього густе, тверде й непокірне волосся… Воно вже трохи й сивувате, та я про це краще не писатиму, бо подумаєте, що він старий, а йому ж усього тільки 34 роки!

Він, мабуть, увесь од волосся, як Самсон!

Отакий він, непокірливий, отакий непосидючий, якийсь такий пругкий, що ніколи не ходить повагом.

Він, мабуть, ніколи волів не пас, а як і пас, то тільки в дроковицю, коли, як ви знаєте, звичайний собі половий править не менш, як за барса.

З Олександром Довженком тяжко ходити по вулиці, бо він завжди йде попереду вас…

І завжди він говорить не про те, що було, і не про те, що є, а про те, що колись буде.

Коли він вигадував свого «Васюреформатора» (його перший кіносценарій), він тяг вас у редакції в куток і говорив страсно:

— Ні, ви подумайте! Маленький Вася в'яже велику дилду!

У нього не так, як у всіх, щоб велика дилда в'язала маленького Васю, у нього навпаки… І так завжди…

От через те й «Звенигора», бо й «Звенигора» не так, як усі…

Тепер кажуть:

— Ах! «Звенигору» не всі розуміють! Ах! Ну, звичайно ж, не всі!

А скажіть, кого ви такого бачили, щоб ото коли його бахнуть у лоб чимось таким незвичайним, так щоб він зразу зрозумів, чим його бахнули?

Коли його вдарить кулаком або шворнем, так він зразу вгадає, бо він уже цього куштував…

А як це буде не кулак і не шворінь, то він закрутиться на одному місці й блиматиме очима…

Так і з «Звенигорою»!

У «Звенигорі» є прекрасний кадр…

Пливе «доля дівоцька» за водою, а з густого очерету виходить старий дід і гасить молоду долю дівоцьку…

Попливла «доля кінематографічна» Олександра Довженкова по буйній воді української радянської культури, на прекраснім вінку із «Звенигори» сплетенім…