Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Я упрекать тебя не стану, я не смєю, Ми так давно і так нелєпо разошлісь, Но я любіл тебя, і ти била моєю, Зачєм же ти ушла? Вереекісь!

Цього романса тоненьким голоском співає за грамофоном і дружина Стецькова, бувша курсистка Бестужевських курсів, а Степан Павлович вступає у спів тільки тоді, коли грамофонна голка вискакує на те місце, де починається «вернісь», і «вернісь» виконується вже як тріо: грамофон, дружина Степана Павловича, бувша курсистка Бестужевських курсів, і сам Степан Павлович.

Веренісьй!

Одставний солдат Скорик частенько заходить разом з Одаркою до Степана Павловича.

Там вони обговорюють, як доконати квартиру номер п'ятий, що ото «на візнику приїхав, подумаєш»…

І коли Скорик з Одаркою виходять од Стецька, Одарка нахваляється на п'ятий номер кулаком:

— Ууу, гадюко!

А одставний солдат Скорик потихесеньку під п'ятий номер мочиться, щоб на завтра зранку можна було люто галасувати:

— Де санітарна комісія? П'ятий номер під вікно горшка виливає!

Прийшовши додому після трудів праведних, Одарка довго молиться перед цілителем Пантелеймоном, а Скорик випиває на сон грядущий лампадку й роздягається, приспівуючи:

Ліш умєй за дєло взяться, Можна всюди пожівляться, В поле бий, колі, рубі,— Дома дєнєжки бері.

А Стецько в цей час голубить жінку свою, бувшу курсистку Бестужевських курсів, і вона йому каже:

— Я хочу, щоб був хлопчик!

І ніхто з них не знає, які вони старі суть, і ніхто з них не пригадує уславленого першого повістяра народу малоросійського, Грицька КвіткиОснов'яненка…

На Гончарівці є будинок, що з його вікон часто видзвонюють дітки пісню:

Ми молоді весняні квіти.

Ми діти молота й серпа! —

і мій голубоокий Вячко тої пісні наспівує. А потім питає:

— Тату! А баба Одарка була колись молодою й весняною квіткою?

Взагалі мій голубоокий Вячко — комік. Чолом тобі, перший повістяре народу малоросійського, преславний Грицьку Квітко-Основ'яненку!