Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Була людина з «голосом», а потім з ласки райвиборкому «охрипла»… На виборах тепер тільки сипить…

А через віщо його «охрипли»? Сказать, і людина ніби для «голосу» підходяща, а «голосувати» права не має…

Соколовський — бідняк… До шістнадцяти років — наймит… На початку революції — член Київської Ради депутатів. До 1920 року — інструктор Полтавського земвідділу. Хвороба… Тяжка праця… Торік — хліборобство в с. Ковалюхах, на наділеній землі… 1922 року проводить селянство Соколовського в сільраду… Декому з місцевих царків (так пише Соколовський), це не до вподоби, і його позбавляють права голосу. ВУЦВК відновлює його в правах. Біжучого року бідняцькосередняцькі лави висувають кандидатуру Соколовського в сільраду. На перевиборах виступає він і трохи проти гладить РВК, вказуючи на дефекти в роботі…

Через кілька часу нема в Соколовського «голосу»!

Нема…

Тиць сюди, тиць туди — нема. Має Соколовський вовночіску. Чеше вовну… Кустар, одне слово. Так от:

— Експлуататор. Фабрикант.

— Та помилуйте, я сам чешу, з найманої праці не користуюсь!

— Еее!

І нема в Соколовського «голосу»…

І запитує з сумом Соколовський (а за ним і ми):

— Чи всіх вовночосів позбавлено на Вкраїні голосу, чи тільки самого Соколовського?

Як же тепер бути? Раз я схочу чесать вовну, так, значить, бери свій «голос», загортай у папірець, неси до Хорольського РВК і кажи:

— Нате голос. Вовну збираюсь чесати. Так чи ні?

Соколовський має одну конячину… І пишуть:

«Соколовський дає в експлуатацію коня…»

Угу… Це значить, як повезе мене Йосип Явдокимович з роз'їзду до Лиману качки стріляти, так його «голосу» за це слід позбавити.

Експлуатує ж він коня!

Не їздитиму, хай вибирає Йосип Явдокимович раду, бо людина він усіма сторонами хороша… Ходитиму тільки…

Щось воно не те… Десь, щось, когось, комусь, чогось не тогось…