Розділ «Частина друга СКАРБИ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ»

— У нас часто зупиняються віденці, — відповіла хазяйка ухильно.

— Є вільні кімнати?

— Вам дві?

— Так.

— На жаль, лишилася тільки одна, але велика — вікнами на озеро.

— Скільки всього маєте покоїв?

— Дев'ять номерів — три подвійних.

— Багато туристів? Є іноземці?

Хазяйка зиркнула на Кноля пронизливо, та інспектор дивився простодушно.

— Іноземні туристи віддають перевагу знаменитим курортам, — мовила роздратовано, але одразу охолола, видно, добре володіла собою. Додала байдуже: — Машину можете поставити у дворі під навісом. Гарний у вас автомобіль… Віденські номери… — Поворушила губами, буцімто рахувала, раптом затнулась. Сіла, глянула спідлоба на Кноля, зиркнула скоса на Бонне. Повторила запитання: — Машина ваша?

— Рилом не вийшли! — пожартував інспектор. — Взяли напрокат…

— А-а… — полегшено зітхнула хазяйка, та дивилася насторожено.

— Бонне зрозумів, що вона добре пам'ятає двоколірний «крайслер» і впізнала номери. Але через кілька хвилин комісар вирішив, що помилився: хазяйка розмовляла з Кнолем приязно, секундне збентеження, яке пойняло її, коли побачила номери «крайслера», ще нічого не означало. Але ж цей спокій міг бути спритним маскуванням: якщо хазяйка запідозрила їх і знає, де Грейт і Ангель, вона може попередити Ангеля — і тоді всі їхні хитромудрощі нічого не варті. А коли все ж спробувати?..

Бонне пересів ближче до барменші і запитав напрямки:

— Нам призначив зустріч у «Чорному дрозді» один з моїх приятелів. Кілька днів тому він приїздив сюди на цьому ж «крайслері». Гляньте ще раз на машину — о таких небагато, помилитися важко.

— Як прізвище вашого приятеля? — запитала хазяйка, глянувши на Бонне пронизливо.

Комісар мовив ухильно:

— Іноді ми мусимо міняти прізвище… Він повинен чекати на мене тут. Слушніше, він з приятелем — американцем. Такий високий, дужий. А мій товариш — навпаки, середній на зріст, з рожевими щоками…

Хазяйка одказала байдуже:

— Я не бачила таких. Може, вони зупинились у селі.