Розділ «Частина друга СКАРБИ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ»

Комісар нічого такого не сказав, просто запитав, чи знайдеться у Сергія вільна година, але було щось у його тоні таке, що стривожило Дубровського, і він занетерпеливився:

— Щось нове, Люсьєн? Про наших?..

— У вас професіональна журналістська вада, — зауважив Бонне, — хочете знати все одразу. Заждіть. Мені приємно побачитись з вами, порозмовляти і, коли не заперечуєте, випити пляшку вина.

Сергій зайняв столик у кутку біля вікна, щоб побачити Бонне здалеку. Комісар обіцяв виїхати одразу: від Поль-Валері до бістро добиратись хвилин із сорок, отже, комісарів «сітроен» має ось-ось вихопитися з-за рогу.

Минуло півмісяця, як вони повернулися з Танжера. Анрі подався кудись у глушину Нормандії, далі від людських очей і людської цікавості, Сергій і Бонне зустрілися за день-другий після повернення, потім нахлинули нагальні справи, звичайна журналістська буденщина, і. Дубровський все рідше згадував розпечені танжерські вулиці. Та усвідомлення того, що рожевощока людина, під керівництвом якої колись зводили на польській землі крематорії, десь обідає, роз'їжджає в автомобілі і знову плете свої тенета, час від часу непокоїло його, і Сергій давав собі урочисті обіцянки, що, незалежно від того, спіймають Ангеля чи ні, він доведе свій задум до кінця — закінчить книгу про концтабір і його коменданта. У вільні години просиджував у бібліотеці та архівах і встиг уже написати кілька десятків листів до різних установ та колишнім в'язням з табору з проханням надіслати копії документів чи просто свідчення і спогади.

Замислившись, Дубровський проґавив комісарів «сітроен» і побачив Бонне вже в дверях і той помітив Сергія ще з вулиці, бо попростував з порога одразу до нього, широко осміхаючись і ще здалеку простягаючи руку.

Дубровський вирішив виявити витримку і не розпитувати комісара. Але той, відпивши червоного терпкого вина з льодом і примружившись від задоволення, почав сам:

— Цікава новина, мсьє Серж. Я не хотів говорити по телефону, бо не мав би приємності бачити вас… Вам подобається це вино? — поплямкав губами, з задоволенням підмітивши, як насторожився Дубровський. — Таки непогане, хоч і порівняно дешеве. Я давно не пив його і тому призначив побачення саме в цьому бістро. Хазяїн завжди має кілька бочок для справжніх цінителів, біс його зна, де він бере їх… Занепад дрібних ферм скоро приведе до того, що вино з Бургундії не відрізнятиметься від бурди… — зненацька Бонне зареготав вдоволено. — Демонструєте витримку? Але ж коли ви дізнаєтеся, що Ангеля…

— Заарештували?

— На жаль, ні, — скрушно похитав головою Бонне. — Тільки бачили, та знову проґавили.

— Де?

— Вчора у Відні. Дубровський спохмурнів.

— Він або нечиста сила, або просто щастить мерзотникові!

— Є й від того, й від того… — підморгнув Бонне. — Як вони нас ошукали в «Рудому півні»?

— Що у Відні?

— Завтра вранці я вилітаю туди, — пояснив комісар. — Ангеля бачили біля станції прокату автомобілів. Поліцейський упізнав його, але не встиг затримати: той уже сідав у таксі…

— Бачу, ви всерйоз зацікавилися цією бандою.

— Нас рідко хто так нахабно обдурює.

— Гадаєте, там і полковник?

— Його звуть Кларенс Грейт.