Розділ «Частина друга СКАРБИ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ»

— Ці журналісти пхають свого носа куди не слід… — буркнув Штайнбауер. — Нам довелося пережити кілька неприємних днів. Там на дні валяються ящики з документами, про які краще й не згадувати. На щастя, вони підняли контейнери з фальшивими фунтами стерлінгів і, поки ми встигли вжити заходів, дістали лише один ящик з архівами управління імперської безпеки. Ці документи так і не були опубліковані, хоча в декого руки свербіли зробити це.

— Видавець «Штерна» — ваша людина? — поцікавився Ангель.

— Не зовсім. Ми використали інші засоби…

— Такі? — зареготав Грейт, піднявши кулак.

— Там, поблизу від Зальцбурга, — повернувся до нього Штайнбауер, — живе один чоловік. Він роз'яснив начальникові експедиції, що дехто може не дожити до кінця місяця.

— І той повірив?

— Мусив, — нахмурився Штайнбауер. — Багато їх було, ласих до чужого… І де вони? Хетель нагадав про кілька випадків. Можна втонути чи зірватися зі скелі…

— Хетель? — раптом пожвавішав Ангель. — Штурмбанфюрер СС Вольфганг Хетель?

— Ви знаєте його? — насторожився Штайнбауер.

— Ні, але чув… Багато чув…

— Зараз Хетель зробився вчителем. Парадокс… Вольфганг Хетель — і виховання шибеників… Я дав йому гроші, і він, коли його нарешті випустили з тюрми, відкрив під Зальцбургом приватну школу. Поблизу від озера Топліц. З того часу жодна із спроб понишпорити на дні озера не кінчалася вдало…

— Чому ж ви не доручили йому?.. — почав Грейт, Штайнбауер зрозумів його з півслова:

— Я знаю Хетеля, мабуть, краще, ніж він знає сам себе. Він має величезні зв'язки серед членів нашої організації і, можливо, спробував би сам знайти ключ до шифрів. Це — одна з причин, чому ви поїдете до Австрії вдвох. Вам, полковнику, пальця в рот не клади, та й гер Ангель — стріляний птах. Хетеля ви використовуватимете, але довіряти йому не слід. Втім, у нас ще буде багато часу, щоб обговорити деталі. Відпочивайте, панове, і ні про що не думайте. Чесно кажучи, я б сам з задоволенням зайнявся цією справою, та не маю права ризикувати. Ще й особливі прикмети, — доторкнувся до шрама на щоці. — Та й взагалі… мене багато хто знає…

Останні слова він вимовив без хвалькуватості, — Грейт зрозумів, що Штайнбауер звик до своєї слави, можливо, вона почала навіть обтяжувати його. Він переконався в цьому наступної хвилини, коли Ангель, в якому все ще жив колишній підлеглий Штайнбауера, не втримався, щоб не запитати:

— По-моєму, Хетель допомагав вам під час угорської операції? Тоді ви ще раз довели, що були найхоробрішою людиною рейху!

Штайнбауер посміхнувся якось кисло.

— Е-е, молодість…

Справді, тепер він не пішов би на такі авантюри ні за які гроші. В житті є стільки гарного, — коли, звичайно, розумітися на цьому, — що й десята частина того риску, якого він колись припускався, не окупить найгучнішої слави. І зрештою, що таке слава? Все забувається, і він сам бачив всесвітньовідомих осіб, котрі зараз ледь животіють. Але все ж згадка Ангеля про угорську операцію не була неприємною.

Штайнбауер тиснув руки гостям, щось говорив їм, а сам не міг не думати про ті далекі дні…

… Він стояв, виструнчившись перед фюрером, а той казав, трохи схиливши набік голову і примружившись: