Розділ «Частина друга СКАРБИ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ»

— А ми розраховували на вас, юначе. Фрау Шварцвеллер казала, що ви чудово знаєте навколишню місцевість і покажете нам мальовничі куточки.

Мати одразу підтримала Ангеля:

— Покажи їм, синку, форельне озеро.

Ангель запитав обережно:

— Скільки звідси до Долини конвалій?

Там мав сісти літак, і Ангель хотів сам оглянути місце посадки.

— Кілометрів три.

— От і добре, — підтримав Франца Хетель, — за дві години ми обернемось.

Гансу нічого не залишалось, як погодитися.

— Хвилинку, панове, — перепросив, — я лише переодягнуся.

Він пішов до кімнати, де лежав дід. Старий тепер рідко піднімався з ліжка, хвороби мучили його. Ганс думав, що постояльці залишаться на ґанку, та Хетель пішов за ним і став у дверях кухні.

Як же поговорити з матір'ю?

Хлопець розшукав старі штани в шафі, відірвав пару ґудзиків, попросив голосно:

— Дай мені, мамо, голку й нитки. Треба пришити ґудзики.

Знав, що мати тримає нитки в комоді, який стояв у дідовій кімнаті, і боявся, що скаже, де взяти. Та фрау Шварцвеллер вирішила сама пришити ґудзики.

— Давай свої брюки, — пробуркотіла, проходячи до кімнати. — Як маленький, усе на тобі горить.

Вона причинила за собою двері, але Ганс був певен, що Хетель підслуховує, тому мовив голосно:

— Я знайшов тільки один ґудзик, другий візьми в шухляді.

Вирвав аркуш з учнівського зошита. Чорт, де ж олівці? Знайшов нарешті на столику біля дідового ліжка. Швидко писав, говорячи зовсім про інше — для Хетеля:

— Ми підемо до Долини конвалій через гребінь, найкоротшим шляхом. Можна було б під'їхати і машиною, автобус проходить, по-моєму, о десятій тридцять дві, та навряд чи панам буде приємно трястися в автобусі… — Стиснув матері руку, поклав палець собі на губи, закликаючи до обережності. Та зиркнула здивовано. — А втім, я спитаю їх… — мовив голосно, показуючи матері записку.