Розділ «Частина перша ЛЯЛЕЧКИ МАДАМ БЛЮТО»

— Боже мій! Що ж ви стоїте? Проходьте…

Генрієтта глянула на калюжу біля ніг, та Сергій уже підштовхував їх до передпокою. Він дав Генрієтті свій халат, а Анрі піжаму, мокрі речі розвісили у ванній. Дубровський поставив на стіл пляшку коньяку — Генрієтта відмовлялась, та він примусив її випити мало не повний келих. Увімкнув електричний камін і запропонував дівчині з ногами залізти на широку і м'яку тахту.

Від коньяку та тепла у Генрієтти трохи запаморочилася голова, та все одно почувала себе гарно. Сергій сподобався їй: високий, певно, сильний і добродушний, але не простий, як бувають надто добрі люди; вона вгадувала в ньому за силою енергію, а за лагідністю проникливість. Спочатку це примусило Генрієтту трохи наїжачитись, та Сергій повівся з нею як з доброю знайомою, вона одразу зуміла настроїтись на його, так би мовити, хвилю, і в кімнаті встановилася атмосфера доброзичливості, яка буває поміж друзями.

Дубровський присунув до тахти столик із пляшкою вина і сигаретами. Вони задимили всі одразу і говорили мало не всі одразу, і все ж слухали і розуміли одне одного: говорили про погоду і де Голля, про політичний курс Франції і знов про погоду — дощ і дощ. І вже ніхто не пам'ятав, як від дощу перескочили на прем'єру «Камеді Франсез» і так же, мимохідь, облаяли модний італійський фільм.

Раптом без усякого приводу Анрі згадав, що вчора головний редактор їхнього журналу одержав на нього донос. Шеф викликав Савіля, тицьнув йому аркуш, надрукований на машинці, і сказав:

«Я не бажаю розбиратися у цьому. І взагалі найкраще було б викинути його в кошик, та почитайте для загальної освіти…»

Анрі все це розповідав, сміючись, та Генрієтта одразу захвилювалась; він відчув це, хоч не вимовила жодного слова.

— Я поклав листа собі в шухляду на згадку. Ми прочитали його в редакції вголос, і всі сміялися, хоч я знаю, ще написав хтось із наших.

— Чому? — поцікавилася Генрієтта.

— Йдеться про те, що я продаю редакційні таємниці іншим виданням. Наводяться факти, про які сторонній особі дізнатися важко.

— Але ж це може заплямувати тебе!

— Наш головний надто розумний. Крім того, там є нюанси, які зводять весь донос нанівець.

— А коли б їх не було? — запитав Дубровський.

Анрі знизав плечима.

— Анонімка?.. — сказав Сергій, буцімто згадав щось, і посміхнувся. — Слово яке! Ніби щось ласкаве, кругленьке, таке пустотливе, а б'є сильніше за батіг…

Колись на мене також зводили наклеп. І знаєте, вивчили мою біографію краще, ніж я сам її знаю. — Помахав у повітрі сигаретою, буцімто відхрещувався від усього того, старого. — А головне, точно знаю, що могли написати лише двоє. І обидва — мої друзі…

— Та які ж це друзі? — рішуче втрутилась Генрієтта.

— Писав врешті один, — мовив задумливо Сергій. — Один з двох…

— Та-ак, ситуація… — зрозумів усе Анрі.

— І як ви дивитесь їм у вічі? — поцікавилась Генрієтта.