Розділ «КВІТЕНЬ 2005. АШЕР II»

Пайкс простягнув руку — руку скелета. В ній було кілька напіврозплавлених коліщат, гайок, зубців, болтів.

Стендал якусь мить — довгу мить — дивився на них. Потім він потягнув Пайкса в коридор.

— Герет? — прошепотів він. Пайкс ствердно хитнув головою.

— Він послав замість себе робота. Хвилину тому, вичищаючи піч, я виявив оце.

Обоє не відривали очей від фатальних коліщат.

— Це означає, що поліція може бути тут кожної миті, — сказав Пайкс. — Наш план піде нанівець.

— Не знаю, — Стендал подивився на жовтих, синіх і жовтогарячих танцюристів. У похмурих залах лунала музика. — Я мусив би догадатися, що Герет не такий дурень, щоб прибути власною персоною. Але стривайте!

— Що таке?

— Нічого. То нічого. Герет послав до нас робота. А ми надіслали йому свого. Якщо він не придивлятиметься надто пильно, то й не помітить заміни.

— Авжеж.

— Наступного разу він прилетить сам. Адже тепер він вважатиме себе в безпеці, його появи можна чекати кожної хвилини! Хочете ще вина, Пайксе?

Вдарив великий дзвін.

— Закладаюся, що це він. Впустіть містера Герета.

Рапунцел спустила свої золоті коси.

— Містер Стендал?

— Містер Герет? Справжній містер Герет?

— Саме він, — Герет розглядав мокрі стіни й людей, що крутилися в танці. — Мені спало на думку, що краще побачити все на власні очі. Не можна покладатися на роботів. Тим більше на чужих роботів. До того ж я вжив застережних заходів і викликав демонтажників. Вони прибудуть за годину, щоб підрубати коріння цій гидоті.

Стендал вклонився.

— Дякую за люб’язне попередження. А тим часом ви можете трохи розважитися, — сказав він, зробивши рукою широкий жест. — Вип’єте вина?

— Ні, дякую. Що тут робиться? Боже, до чого може дійти людина!