Розділ «Книга п'ята і остання геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля»

На це брат Жан спересердя відповів:

Клянуся ботою малою

Святого Бенуа, що вмить

Посвідчить кожен мій сусід,

Що я покірно і безгласо

Радніше скину свою рясу.

Піду бурлакою із хати,

Ніж дамся жінці попихати.

Женитися? Ото охота!

Загрузнуть в баб'ячім болоті!

Під боком мать це ластів'я?

То як же зможу тоді я

До Цезаря і до Помпея

Піднестись звагою своєю?

Та шлюб мені — страшна кормига.

Тут Панурґ розхристав накривку і всі свої містичні шати і так відповів братові Жану:

То знай, безсовісний латрига,

Що підеш ти в смолі кипіть,

А я в раю, як самоцвіт,

Сіятиму в красі усій