Розділ «Книга п'ята і остання геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля»

— Ця ваша німота свідчить не лише про те, що ви є вихованці школи пітагорейської, від якої ведеться нині такий численний рід моїх пращурів, а й про те, що, окрім того, і в Єгипті, цій колисці високого любомудрія, безліч місяців, тому ви кусали нігті і чухалися пальцем у голові. У пітагорійській школі німота була символом знання, єгиптяни так само звеличували і божествили мовчанку, а понтифіки Гієрополя складали жертви великому богу, не пускаючи пари з уст, нечутно і мовчазно. Я аж ніяк не збираюся виявляти до вас невдячність, навпаки, я хочу наочно ексцентрикувати вам мої думки, хоча б сутність їхня від мене абстрагувалася.

Виголосивши цю промову, вона кинула своїм служникам короткий наказ:

— Табахими, до Панацеї!

Після цих слів табахими звернулися до нас із перепросинами: цариця не обідатиме з нами, бо за обідом нічого в рот не бере, окрім певних категорій, сехаботів, аменимів, диміонів, абстракцій, хирхуринів, халоминів, вторинних інтенцій, харадотів[490], антитез, метемпсихоз і трансцендентних пролепсисів.

Відтак нас відвели до невеличкого покоїку, обклеєного алярмами. Як уже нам там годили, один Бог знає. Кажуть, Юпітер на вичиненій шкурі кози, що його на Криті вигодувала, тій самій шкурі, яка правила йому за щит у битві з титанами (за що його прозвано Егіохом[491]), записує все, що на світі діється. Гонором свідчусь, друзі мої заливахи, не те що на одній, а й на вісімнадцяти козячих шкурах не перелічити того дивовижного їстовного, тих наїдків і страв, якими нас частували, навіть якби ми заходилися мережити такими самими дрібненькими буквицями, якими написана та Гомерова Іліада, яку читав Цицерон, запевняючи, що її можна було прикрити однією горіховою шкаралущею. Про себе скажу так: якби я мав сто язиків, сто ротів, залізну горлянку і був такий медоуст, як Платон, мені б і чотирьох книг було б мало, аби списати вам бодай третину від половини того, чим нас пригостили. Пантагрюель мені сказав, що, як на нього, слова: «До Панацеї!», з якими пані цариця звернулася до табахинів, чисто символічні й перекладаються як бенкет на всю губу. Так Лукулл, бажаючи догодити в усьому своїм приятелям, хоча й прибулим сюрпризом, як це траплялося не раз із Цицероном і Гортензієм, казав: «У Аполлона!»

Розділ XXI

Як цариця пообідній час збавляла

Після завершення обіду хахамім провів нас до зали пані цариці, дивимось, а там вона у звичному по трапезі оточенні придворок і принців двораків провіює, просіює і переточує свій час крізь велике решето з білого і блакитного шовку. Відтак вони, по-старосвітському, танцювали усі вкупі

кордакс, калабризм,

еммелію, молоську,

сициннію, кернофор,

ямбічну, монгас,

перську, терманстрію,

фригійську, флоралію,

никатизм, пиріхху,

тракийську, а зарівно й інші танці.

Потім із дозволу та призволу цариці ми оглянули палац і узріли там стільки чудес, що й нині на згадку про це я надпориваюся. Найбільше вразило нас, між іншим, умільство її двораків, абстракторів, перазонів, недибимів, сподизаторів та інших; вони сказали нам навпростець, без обрізків, що пані цариця робить лише неможливе і гоїть лише невигойних, тоді як вони, її підмагачі, лікують інші хвороби.

Я бачив, як молодий перазон зцілював пранці, та ще пранці задавнені, як от руанські, лише тричі тицяючи в зубасту хребтину уламок шкарбана.

Бачив, як інший чудово лікував гідропиків, тимпаністів, асцитиків і гепозаргиків[492], дев'ять разів поспіль, безперестань, б'ючи по животу двосічною тенедоською сокирою.

Бачив, як ще один миттю гоїв, усі, які є, лихоманки, прив'язуючи недужому до пояса з лівого боку хвіст лисиці, грекою званої алопекс.