Розділ «Четверта книга геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини»

Працюй, очкуре, працюй! А я піду підбивати трапезонтських бурсаків кинути отця-неньку, махнути рукою на пристойність, на царські едикти, жити хоть і за кам'яним опасанням, але по своїй уподобі, всіх зневажати, всіх брати на сміх і, гарненькою і веселенькою кобкою накрившись, не кажи ти невинятко чи янголятко, пошитися нарешті в паняти чорноризці.

Розділ XLVII

Як бабця з Острова папіфиґів бісенятка ошукала

Розснащений та невеселий вернувся ратай додому. Жінка, побачивши його, подумала, що його на базарі обікрали. Але причину зажури його з'ясувавши й угледівши, що кабза його туго натоптана, вона постаралася заспокоїти його, запевняючи, що ці дряпки і щипки лихом йому не обернуться. Тільки хай він, мовляв, духває і спуститься на неї. Вона вже прирозуміла, як тут бути.

— Найгірше (сказав ратай), що досить однієї подряпини, і я здамся і всю ниву йому збуду.

— Дарма, дарма! (сказала бабця). Духвай і спустись на мене, а діятиму вже я. Ти мені сказав, що це не біс, а ще тільки бісеня: я влаштую так, що він у мене ощадку попросить, і нива за ними зостанеться. Зате з великим бісом довелось би поморочитися.

Ось у день їхньої домовленої зустрічі прибули ми на острів. Спозаранку ратай яко добрий католик сповідався, причастився і, за порадою кюре, пірнув у купіль, де ми його й застали.

Поки нам цю історію розповідали, надійшла звістка, що бабця бісенятко надурила і нива дісталася їй. Діло було так. Біс прийшов до порога ратая, постукав і гукнув:

— Очкуре, очкуре! Гей, гей, пазуристий!

Відтак, сповнений зваги і завзяття, упав до хати, але ратая там не застав, побачив лиш, що на підлозі качається і ячить жінка.

— Що таке? (спитав біс). Де очкур? Що він робить?

— Ох! (сказала бабця). Де ж він цей лиходій, кат, опришок? Він же мене всю розшарпав, пропаща я, нитка мені урвалася!

— Що це (сказав біс) означає? От він у мене поскакає!

— Ох! (сказала бабця). Він мені сказав, катюга, тиран, дряпіжник бісів, що домовився оце з вами дряпатися, ну то, аби свої пазурі спробувати, запазурив мені мізинцем ось тут, межи ніг, — і всеньку розчимисував. Пропаща я, мені вже не оклигати, ось побачите. А ниньки він пішов до коваля кігті гострити і сталити. Гаплик вам, пане бісе, гаплик, мій лебедику! Беріть ноги на плечі, поки не пізно! Тікайте, я вас благаю!

Тут вона задубилась по вухо, як колись персіянки, що показувались отак перед дітьми, втікачами з бойовища, і показала йому теє як його. Узрівши моторошні розриви в усіх напрямках, біс гукнув:

— Магомет, Деміурґон, Мегера, Алекто, Персефона! Він мене ще не злапав! Я даю дмухача! О, о! А нива хай йому зостається!

Дізнавшись про розв'язку і кінець історії, ми піїпли собі на наш ковчег. І більше вже не гаялися. Пантагрюель поклав у карнавку вісімнадцять тисяч золотих руайо, зважаючи на людські злидні і на убозтво цього краю.

Розділ XLVIII

Як Пантаґрюель висів на Острові папоманів

Бездольний Острів папіфиґів покинувши, пливли ми цілісінький день у погідності й відрадності, аж це нашим очам явився благословенний Острів папоманів. Тільки об'якорились, не встигли ошвартуватись, як до нас уже баркою підпливло четверо строкато вбраних людей: один, задрипа, одягнений, як ченчик, у чоботях, другий як сокольник з манком і в ловчій рукавиці, третій як сутяжник, із великим мішком, начиненим заявами, чолобитними, супліками і повістками, четвертий як орлеанський виноградар у лепських полотняних гетрах, із кошем і ножем за поясом.