Розділ «Книга третя геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак»

— Він марить, горе-запивайло. А все ж я його прощаю. Бачу, що бас йому урвався. Скомпонуймо йому епітафію! Від його відповіді я так порозумнішав, що тепер не дам собі в кашу наплювати. Епістемоне, моя ти бодня, послухай! Як ти вважаєш, можна на його відповідь покластися? Далебі, цей сіпака, цей суціга, цей смикач — стеменнісінький софіст. Голову даю на відруб, це агарянин, бусурман. Який він обачний у словах, цур йому й пек! Думка думку побиває. Ріже правду у вічі, але так, щоб з правдою розминатися. Бач, який викрутень! Сант-Яго Бресюїрський, де ще такого ви знайдете?

— Так само (озвався Епістемон) пророкував великий чародій Тересій. На початку віщування він навпростець заявляв тим, хто просив його поради: «Те, що я вам скажу, або збудеться, або ж не збудеться». В такому дусі глаголють усі волхви.

— А проте (сказав Панурґ) Юнона очі йому повиймала.

— Авжеж (озвався Епістемон), спересердя, що він краще відповів на питання, проставлене Юпітером.

— Але (сказав Панурґ) який же біс вселився в метра Коцького, коли він з доброго дива ганьбить чесних отців, усіх цих сердешних яковитів, міноритів і мінімитів? Я шокований, повірте, і не можу мовчати. Він вкусив великого гріха. Його душа горітиме в пекельному полум'ї!

— Не розумію вас (відповів Епістемон). Шокуєте мене саме ви, чесного піїта обмовляючи, буцімто він під чорними, бурими і всякими іншими тварюками розумів братів-нищунів.

Як на мене, він і не думав удаватися до такої софістичної і фантастичної алегорії. Він мовить просто і певно про бліх, блощиць, кліщів, мух, комарів і про всяких інших комах, а комахи бувають і чорні, і бурі, і попелясті, і брунатні, і смагляві, і всі вони докучливі, в'їдливі, осоружні — осоружні не тільки хворим, а й людям здоровим і сильним. Може, в нього глистюки, солітери й черви. Може, руки і ноги в нього згризені (як це часто зазвичай буває в Єгипті і на узбережжі Еритрейського моря) укусами цієї черви, відомої в арабів під назвою меден.

Перекручуючи його слова, ви чините зле. Вішаєте собак на чесного піїта, клепаючи на нього, і вішаєте собак на згаданих братів. Наші ближні заслуговують тільки доброго слова.

— Не вчіть вченого (сказав Панурґ) їсти хліба печеного! Він, кажу як на духу, єретик! І не просто єретик, а єретик запеклий, непоправний, нерозкаяний — пускай з димом, як ловкенькі дзиґарі. Його душа загримить просто в пекло. І знаєте, куди саме? Далебі, друже мій, простісінько під дірявий стульчак Прозерпіни, у найпекельніший відхідник, куди вона дрискає після клістирів, ліворуч від великого казана, за три туази від Люциперових пазурів, цілячись у чорну камеру Демігоргона. У, падлюка!

Розділ XXIII

Як Панурґ роздебендював, вертатися йому до Коцького чи ні

— Вернімося назад (вів далі Панурґ) і вмовимо його спасатися. Гайда, на Бога, гайда, на милість Божу! Зробимо добру справу: хоть тіло його і живоття згине, зате душі не занапастить.

Ми змусимо його сповідати гріх і попросити прощення у Святих Отців, як присутніх, так і відсутніх — а ми це засвідчимо, щоб по його відході вони не об'явили його єретиком і не прокляли, як це вчинили гноми й ельфи з орлеанською судихою, — а на покриття шкоди хай він відпише монастирям краю силу приносів і замовить по собі силу парастасів і панахид; і хай на річницю його кончини чесним інокам видається п'ятиразова пайка, і великий кубок з найдобірнішим вином гуляє по столах і хай з нього п'ють усі: як клирошани і молошні брати й побірці, так само ієромонахи і настоятелі, як слимаки, так і постриги. Ось так ми й угрущимо його Богом.

Йой, що це я верзу, що я плещу? Хай мене на дрюччі винесуть, як я туди піду! Боже свідче! кімната його і так повна чортів. Я вже чую, як чубляться і скубуться чорти за те, кому першому згребти душу Коцького і з рук до рук передати її месіру Люциперу. Далій звідти! Ноги моєї там не буде. Хай мене біс ухопить, як я туди поткнуся. Звідки мені знати, що не вклепаються і замість Коцького не злапають сердегу Панурґа, саме як він поквитався. От коли я був у боргах, як у реп'яхах, вони тільки облизувались. Далій звідти! Ноги моєї там не буде. Далебі, з жаху я ґиґну. Опинитися серед голодних чортів, серед чортів, що вийшли на здобитки, серед чортів при ділі? Далій звідти! Закладаюся, що з цієї непевности на потреб до нього не прийдуть ні яковити, ні кордельєри, ні кармеліти, ні капуцини, ні театини, ні мінімити. І будуть молодчаги! Тим паче, що він нічого їм не відписав у духівниці. Хай мене біс ухопить, як я до нього поткнуся. Якщо його викленуть, то це йому на безголов'я! Навіщо було злорічити на чесних отців? Навіщо було турити їх зі світлиці, коли він найбільше потребував їхньої запомоги, їхніх святих молитов, їхніх побожних угрущань? Ну що б заповісти їм якісь там крихти, якусь убогу пайку, якоїсь там поживи для голодного кутка, адже у цих бідаків на цій землі нема жодних благ, окрім живоття!

Хай до нього йде хто-хотя. А мене хай біс ухопить, як я до нього поткнуся. Як я до нього рипнуся, чорт мене неодмінно візьме. Дзуськи! Далій звідти!

Брате Жане! Ти хочеш, щоб чорти навпрошки спровадили тебе до пекла? Ну, то, по-перше, кете мені твою калитку, бо хрест на монетах розбиває чари, інакше тебе спіткає те, що спіткало недавнечко на Ведському броді Жана Додена, кудрейського митаря, коли вояки розібрали кладку. Цей паскудник здибав на березі брата Адама Кускойля, кордельєра з обителі Мірбо, і пообіцяв йому рясу, як той перенесе його через брід на коркошах. Такому здоровилу це завиграшки. Перебили руки. Брат Кускойль підтикає поли до яєць і, не кажи ти святий Христофор, теж богатир, тільки маленький, завдає собі на спину, на прохання цього ж святого, нашого Додена. Ніс він його веселенько, як Еней батька свого Анхиза, з охопленої вогнем Трої, співаючи Ave maris Stella[258]. Коли вони опинилися на глибині, над млиновим колом, кордельєр запитав митаря, чи він при грошах. Доден відповів, що грошей у нього повен черес і що про рясу турбуватися нема чого. «Як! — гукнув брат Кускойль. — Ти ж знаєш, що окремим артикулом нашого статуту носити з собою гроші суворо заборонено? Сірома ти сірома, через тебе я став порушником закону. Чому ти не зоставив черес мірошникові? Тепер тобі не уникнути неминучої кари. Як ти колись завітаєш у наш скит Мірбо, тебе почастують органною трубою від Miserere до vitulos[259]». Тут він скинув з себе свою ношу і шубовснув Додена сторч головою у воду.

Отож-бо, брате Жане, мій любий соколику, аби чортам було способніш тебе цупити, кете мені твій черес, а то носити з собою хрещаті побрязкачі не випадає. Чорти зіграють тобою навбитки зі скелею, як орли з черепахою, аби вона розбилася, як про це свідчить і гиря голомозька Есхіла, і тобі болітиме, голубе мій, а я по тобі тужитиму, або ж вони скинуть тебе в якесь далеке море, невідоме де, і ти утонеш, як Ікар. І море через це назвуть Зубаревим.

По-друге, квитуйся, бо чорти дуже люблять квитаних. Я це добре звідав на собі. Ця наволоч тепер переді мною листом стелиться і лабузниться до мене, а коли в мене боргів було більш, як волосся в бороді, вони й не думали до мене підшиватися. Душа заборгованця хиренна і ледаченька. Який чортам з неї наїдок.

По-третє, до Коцького іди просто так, у рясі з богородицею на котах. А як тебе в такому вигляді не потягнуть до пресподниці чорти, то я обіцяю поставити тобі вино і заїдок. А як ти, собі на обезпеку, кумпана шукатимеш, на мене не сподівайся, ні, так і знай. Далій, далій звідси! Ноги моєї там не буде. Хай мене чорти вхоплять, як я туди поткнуся!

— З самосіком у руці (озвався брат Жан) мені боятися нема чого.