Розділ «Книга третя геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак»

Жонатим, нежонатим будь.

Як женишся, потрапиш в рай.

Не женишся, ну що ж, нехай.

Зостанеться однака суть.

Спіши і не спіши у путь.

Вперед, а то назад здавай.

Женись чи ні.

Погладшаєш, щоб зразу схуд.

Направив щось, тоді ламай.

Поламане знов направляй.

Хай буде їй і щастя й скрут.

Женись чи ні.

Вірші він передав завітальникам і сказав:

– Ідіть собі, діти, з Богом і не в'язніть до мене більше ні з якими справами. Сьогодні, цього останнього мого і останнього маєвого дня, я вже й так, на превелику силу і висилу, витурив звідси цілу череду мерзенних, нечистих і смердючих тварюк, та все чорної, перістої, білої, попелястої, рябої масті, які своїми підступними укусами, гарпійними дряпками, шершневими щипками, зажерливістю і неситістю не давали мені мирно відійти, відривали мене від тихих дум, в які я поринув, споглядаючи, бачачи, вже передчуваючи і смакуючи наперед щастя і блаженство, уготоване Паном-Богом для вірних та обранців у житті іншому, вічному. Не ступайте їм услід, не наслідуйте їх, не докучайте мені більше й дайте мені спокій, молю вас, благаю!

Розділ XXII

Як Панурґ захищав закон братів-нищунів

Вийшовши з світлиці Коцького, Панурґ сказав з переляком:

– Їй-богу, по-моєму, він єретик, або хай мене чорти вхоплять! Він лає чесних отців-нищунів, кордельєрів та яковитів, а це ж дві півкулі хрещеного світу: завдяки ґірогномічній циркумбилівагинації цих внебовзятих противаг, вся ментальна астенія перифрастичної римської Церкви, коли їй відбиває памороки якийсь несосвітенно-ґаліматійський заблуд або ж єресь, гомоцентрикально ходить ходором. Але, хай йому біс, що йому в біса зробили капуцини та мінорити? Чи ж вони, чорти, не сіромахи? Чи вони, чорти, не бездольники? Хіба вони, як оті горюхи-оченашники Іхтіофагії[257], не поневірялися, не перегорювали, не випили повну? А зараз скажи мені, брате Жане, по щирості: чи він спасеться? Та він так і загримить, цей зміюка окаянний, до всіх чортів у пекло! Так кобенити добрих і надійних стовпів Церкви! Ви це називаєте поетичним натхненням? Теж мені виправдання. Він грішник, яких мало! Він блюзнить! Я обурений до краю!

— Мені (сказав брат Жан) байдуже. Ченці самі пащекують про всіх, а як усі пащекують про них, мені начхати. Погляньмо, що він написав.

Прочитавши уважненько писання доброго старуха, Панурґ сказав: