Розділ «Книга третя геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак»

Не значу, скільки їм владати, теж.

І справді: він заклав довгий рід нащадків.

Що ж до пана П'єра Амі, то він з'ясовував, чи здолає врятуватися від гномів та ельфів, і наткнувся на такий вірш (Енеїда, книга 3):

Heu! Fugo crudeles tenas, fugo littus avarum.

Геть з цього дикого, скупого краю,

Геть з узбережжя, звідки все тікає.

Він утік від гномів та ельфів, цілий і здоровий.

І ще можна навести безліч випадків — ось тільки довго розповідати, — коли справдилося все напророчене у віршах.

Одначе, аби ви не розчарувалися, я не стану вас переконувати, що таке ворожбитство непохибне.

Розділ XI

Як Пантаґрюель доводив осудність ворожби на костях

— Кинути три кості (сказав Панурґ) — було б куди ліпше і замашніше.

— Ні, — відповів Пантаґрюель. — Таке ворожбитство облудне, незаконне і геть-то неподобне. Ніколи не ворожіть. Богоненавидну книгу Як ворожать на костях скапарив во время оно ворог і триворог, сам сатана в Ахаї, що біля Бури, і перед статуєю Геркулеса Бурського непутив колись, як скрізь непутить і нині, безліч простаків, ловлячи їх у тенета. Ви самі здорові знаєте, як Ґарґантюа, мій отець, заборонив її в усьому своєму королівстві, спалив її, вкупі з гравюрами і дошками, знищив, викорінив і виполов, як дуже небезпечну заразу.

Усе, що я сказав про кості, можна сказати і про паці. Ворожба на пацях теж облуда. І не згадуйте про те, як Тиберій вправно кидав паці до Апонської криниці Геронового оракула. На ці гачки надить лукавий простацтво на його вічну згубу.

І все ж, коли вам так приспічило, хай буде по-вашому: киньте три кості на цьому самому столі. На сторінці, яку ви розгорнете, ми візьмемо вірші відповідно до суми набраних очок. Кості маєте?

— Повний черес, — відповів Панурґ. — Це ж бо бісовий листок, за твердженням, яке дає Мерлін Коккай у книзі другій De рatria Diabolorum. Якщо біс побачить, що при мені нема костей, то це все одно як ніби я не мав би при собі зеленого листка.

Панурґ дістав і кинув кості, і йому випало п'ять, шість, п'ять.

— Всього шістнадцять (сказав Панурґ). Візьмемо на розгорнутій сторінці вірш шістнадцятий. Число мені подобається, я певен, що мене чекає щось гарне. От я врубаюся в купу чортів, як вганяється куля в лаву скраклів або ядро в піхотний батальйон. Присягаюся, бісове кодло: першої шлюбної ночі стільки ж разів я шпокну мою майбутню жінку!

— Я в цьому не сумніваюся (відповів Пантаґрюель). Тільки ця клятьба на одчай душі зовсім даремна. При першому невдалому кидку ці п'ятнадцять очок дістануться противнику. А як до п'ятнадцяти додати ще одне очко, то вийде криша.

— Ага, то це ви (сказав Панурґ) так думаєте? Щоб це такого ляпсусу допустився той зух, якого приставлено чувати в моєму підчерев'ї? Невже ви бачили мене у братстві невдах? Та я зроду, зроду туди ногою не потикався. Звіть мене отцем, звіть братчиком, але не звіть невдахою. Гей, гравці, сюди!