Розділ «Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами, твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції»

Щоправда, ці чотири бики, про яких ішлося, пам'ять мали куцу. Щоб гами розучити, тут вони не побоялись ні бакланів, ні савойських крижнів, добрі мої краяни уповали на них, кажучи: ці хлопці стануть вправні в арифметиці, а для нас це буде артикул статуту. Ми не можемо схибити вовка, обгороджуючи того вітряка, про який говорила супротивна сторона. Але гаспиду стало завидки, він узяв німців за дупу, а їх і чорти не переп'ють: «Her, tringue, tringue!»[185] — і шашка в дамках.

Не з руки ж бо нам запевняти, що в Парижі на Малому мосту продають фермерських курей, і хай навіть ці чубатки курки, як болотні дурки, тобто одуди, хай навіть усі пожертвують чорнильні слоїки свіжоспеченим заголовним чи курсивним літерам, мені байдуже, аби лише під палітуркою не завелася черва.

І даймо, що поки спарюються вуличні собаки, дівки сурмлять, що от попалися, перш ніж нотар із допомогою своєї кабалістики вручить акт, але це не означає (на те й суд, щоб усе по справедливості!), що шість арпанів луговини з великим роздоллям дорівнює трьом бочкам добірного атраменту, так, щоб не плювати у криницю, і взявши до уваги, що на похороні короля Карла був повний базар руна, за два третя, тобто, маю на увазі, вовни.

І я бачу в усіх гарних історіях ось що: коли йдуть на лови манком, обмахують тричі димар мітлою і, назвавши себе, грають женилом і наддають у зад, а розпалившись, пхають кий у перебій, щоб —

На їхній лист без мови

Вернули всі корови.

І такий самий вирок ухвалено в Мартингалі одному гуляці з Лузфужруза; суд повинен це врахувати.

Не кажу, що в ім'я справедливості не можна конфіскувати майно тих, хто п'є святу воду, як роблять із ратищем ткача, на яке саджають баламутів: доброму котові добра мишка.

Tunc, месіри, quid juris pro minoribus?[186] Бо звичай як салічний закон: хто первий обламає корові роги, хто висякається під час псальмування або псякування, той має під спів Богородице, радуйся збадьорить свій опалий член мохом, зірваним тоді, як люди мліють на північній відправі, щоб загнуздати білі анжуйські вина, які збрикують, б'ючи під жижки, як бретонські борці.

Закругляючись, домагаюся вернути утрати, збитки і відсотки.

Щойно сеньйор Пийвино закінчив, Пантагрюель сказав сеньйорові Сраколизу:

— Як ви збираєтеся відперти закид, друже мій?

Той йому у відповідь:

— Ба ні, мосьпане, зовсім не збираюся. Я говорив тут лише правду, а тепер, на Бога, покладімо край суперечці, бо наш процес ускочив уже в копієчку.

Розділ XIII

Як Пантаґрюель розв'язав позов двох сеньйорів

Тоді Пантагрюель підвівся і сказав усім зібраним головам, радцям і докторам:

— Отож, мостиві панове, ви почули докази сутяжців vive vocis oraculo[187]. Що ви на це скажете?

А ті у відповідь:

— Чути ми, звісно, чули, але нічогісінько не збагнули. Тим-то й просимо вас una voce[188] і благаємо: виголосіть присуд, який тільки вам заманеться, і ex nunc prout ex tunc[189], ми його схвалимо і затвердимо, як одно серце.