Розділ «Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами, твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції»

Тоді мандрівець заглаголав так:

— Деспота ті нин панаґате, діаті сі мі ук артодотіс? Горас гар лімоаналіскоменон еме атліос, ке єн то метаксі ме ук елейс удамос; дзетіс де пар ему га і хре. Ке гомос філологі пантес гомологусі тоте лоґус те ке ремата перріта гіпархін, гопоте праґма афто пасі делон есті. Ента tap ананкей монон лоґі ісін, гіиа праґмата (гон пері амфісбетумен, ме просфорос епіфенете.[174]

— А, розумію! — гукнув Пантагрюелів челядник Карпалим. — Це по-грецькому! Як, ти жив у Греції?

Мандрівник же заглаголав так:

— Аґону донь уссіс ву денаґез альгару, ну день фару заміст вус марістон ульбру, фускез ву броль, там бредаґез мупретон ден ґуль густ, даґездаґез ну крупісфост бардуннофліст ну ґру. Агу пастон толь нальприссіс гурту лос екбанатус пру букві броль панігу ден баскру нудус каґуонс ґуль іст тропассу.[175]

— Я нібито зрозумів, — сказав Пантагрюель. — Мабуть, це язик моєї рідної країни Утопії. — Принаймні він нагадує його своїм звучанням.

Він хотів був сказати ще щось, але зустрічний перебив його:

— Ям тотіес вос пер сакра церкве деос деаскве омніс обтестатус сум ут, сі ква вос пієтас пермовет, еґестатем меам солареміні, нек гілум профіціо кламанс ет еюланс. Сініте, квезо, сініте, вірі імпіі,

Кво ме фата вокант абіре, нек ультра ваніс вестріс інтерпеллаціонібус обтупдатіс, меморес велтерфс ілліус адаґіі, кво вентер фамелікус аврікуліс карере діцітур.[176]

— Годі, друзяко! — сказав Пантагрюель. — А по-французькому говорити знаєте?

— Ще й як, сеньйоре, знаю! — відповів подорожній. — Дяка Богові, це моя рідна материнська мова, я народився і дійшов зросту в саду Франції — Турені.

— Тоді (озвався Пантагрюель) скажіть нам, як вас звати і звідки ви сюди прибули. Далебі, ви мені полюбилися так, що, як ви цьому не противний, я вас більше нікуди не відпущу, і ми станемо такими достоту нерозлийвода, як Еней і Ахат.

— Сеньйоре! — сказав подорожанин. — Моє хресне і природне ім'я Панурґ, а прибув я з Туреччини, де сидів у неволі після невдалого походу на Мітилену. Мої пригоди ще дивовижніші за Одисеєві, і я б охоче вам про них розповів, але ж ви берете, воля ваша, мене до себе, на що я залюбки пристаю і шлюбую не покинути вас, навіть як ви підете у скитки до всіх чортів, отож ми ще матимемо час побалакати про це на дозвіллі, а зараз мені потрібна тільки з'їжа: зуби клацають, кишка порожня, горлянка пересохла, апетит вовчий, словом, усе напоготові. Якщо хочете поставити мене на ноги, то побачите, як запихається той, хто три дні не їв. Ради Бога, розпорядіться.

От Панурґ звелів вести його до своєї оселі і принести щонайбільше харчу: так і зроблено; Панурґ добряче того дня повечеряв, ліг у ранні обляги з півнями, спав мертвецьким сном, а прокинувся на сніданок і одразу простісінько за стіл.

Розділ X

Як Пантаґрюель розсудив одну геть темну і трудну контроверзу — так справедливо, що всі дивом дивувалися його мудрості

Пантагрюель, не спускаючи з думки листа і всіх батькових порад, поклав собі перевірити, які ж у нього знання.

І справді, на всіх міських перехрестях він порозліплював дев'ять тисяч сімсот шістдесят чотири тези, що стосувалися всіх галузевих проблем і порушували всі найзаплутаніші питання з будь-якої науки.

Насамперед він виступив на вулиці Фурр проти всієї професури та бурсацтва, а також вільних слухачів — і всіх на слизьке загнав. Потім у Сорбонні виступив проти всіх теологів і крив їх шість тижнів, від четвертої ранку до шостої вечора, із двогодинною перервою, щоб підживитися і збадьоритися, причому сорбонники вливали в себе на отуху звичні трунки.

Диспут збирав судовиків вищого рангу: доповідачів, голів, радців, членів лічильної палати, секретарів, адвокатів та інших, так само як міських магістратів і викладачів канонічного права. І зауважте: більшість як стій вгризлась у вудила, але, попри їхні еківоки та софізми, він їм сорому завдав і переконливо довів, що вони перед ним телята в тогах.