Розділ «ПОДОРОЖ НА КРАЙ НОЧІ»

Навіть Парапен, чужий усякому ліризмові і байдужий до приваб цього світу, одного разу всміхнувся сам собі, коли Софі виходила з кімнати. Досить було тільки поглянути на неї — і на душі зразу ставало краще. Надто на моїй душі, бо, по правді, я більш нічого й не прагнув.

Аби заскочити дівчину зненацька, трохи позбавити її досконалої величі, ослабити її владу наді мною, зменшити авторитет, зрештою, присадити, олюднити, бодай трохи опустивши до нашого пересічного рівня, я зайшов до її кімнати, коли вона спала.

Тепер перед очима була зовсім інша Софі, знайома, а водночас несподівана, не така бентежна. Без прикрас, майже невкрита, поперек ліжка, розметавши стегна й усю свою теплу, розслаблену плоть, дівчина билася з утомою.

Усім своїм єством Софі схопилася за сон і стиха хропіла. То була єдина мить, коли я відчув її досяжність. Не стало вже чарів. Не стало веселощів. Лишилася сама поважність. Опинившись немов на зворотному боці життя, Софі поглинала сон, набиралася нової снаги… В такі хвилини вона видавалась пожадлива, припадаючи, мов п'яниця, до глибинних джерел життя. Якби ви тільки бачили її після таких сеансів сну — припухлу, з тілом, що невпинно вигравало м'язами під рожевою шкірою. Тоді Софі була така сама кумедна, як і решта людей. Іще кілька хвилин заточувалась від щастя, а тоді день уливався в неї, наповнюючи світлом, і, немов перечекавши важку хмару, вона, осяйна й визволена, знову починала свій лет.

Те все я міг цілувати. Яка втіха — торкатися миті, коли матерія обертається на життя. Тоді піднімаєшся на безмежну рівнину, що розкрилась перед тобою, й полегшено зітхаєш: «Ху!» Тішишся так, як можна тішитись тільки там, навколо — неначе величезна пустеля!

Серед усіх нас, радше приятелів, ніж начальників, я, як мені здається, був їй найближчим другом. Софі, скажімо, не раз зраджувала мене з санітаром відділу для буйних, колишнім пожежником, але, як пояснювала вона, задля мого добра, щоб не виснажувати мене, адже я ввесь час мав виконувати розумову роботу, яка кепсько узгоджувалась із надміром властивого їй темпераменту. Тільки задля мого добра. Софі стрибала в гречку з гігієнічних міркувань. Ну що тут заперечиш?

Це все, звичайно, мене тільки тішило, але пригода з Мадлон і далі обтяжувала моє сумління. Кінець кінцем я розповів усе Софі, аби побачити, як вона зреагує. Виклавши свій клопіт, я відчув полегшу, бо таки справді втомився від нескінченних розмов і дедалі дужчого озлоблення з приводу нещасливого кохання Мадлон і Робінзона. Софі цілковито пристала на мою думку.

Оскільки я й Робінзон приятелі, Софі запропонувала, щоб ми всі примирилися — просто, мило і якнайшвидше. Це була порада, що її підказало добре серце. Таких добрих сердець немало в Центральній Європі. Проте Софі поганенько знала характери й реакції тутешнього люду. Маючи якнайкращі у світі наміри, вона дала мені лиху пораду. Я зрозумів: Софі помилилась, але зрозумів запізно.

— Тобі треба побачитись із Мадлон, — радила мені Софі. — 3 твоїх слів я зрозуміла, що вона, по суті, добра дівчина… А от ти повівся з нею брутально. Щоб Мадлон усе забула, ти повинен вибачитись перед нею й навіть зробити їй гарненького подаруночка.

Саме так уладнували сварки в її країні. Те, що Софі мені радила, відгонило ґречністю, але практичности не мало ні на гран.

Я пішов за її порадами — передусім через те, що в кінці всієї тяганини дипломатичних заходів і гримас бачив невеличку ясну галявину, де можна спочити й навіть оновитись. Із прикрістю відзначаю, що під тиском обставин та віку моя приязнь набула нещирого еротичного характеру. Зрада. В такі хвилини Софі, сама того не знавши, допомагала мені зраджувати. Софі була занадто цікава, щоб не любити небезпек. Чудова натура, що ніколи не сперечатиметься за дрібниці й не змарнує жодної нагоди, яка трапиться їй у житті, бо не поставиться до неї з упередженою недовірою. Стеменно така, яка мені потрібна. Але Софі зайшла ще далі. Вона розуміла доконечність перемін у сексуальних розвагах. Мала авантурницьку вдачу, що, признаюся, трапляється серед жінок дуже рідко. Взявши її на роботу, ми, безперечно, зробили добрий вибір.

Софі кортіло, і в цьому бажанні я не бачив нічого неприродного, щоб я розповів їй, на що спроможна Мадлон у ліжку. Поряд із француженкою вона трохи боялася видатись незграбою, зокрема тому, що за кордоном француженки тішаться великою славою майстринь у царині інтимних взаємин. А терпіти на додачу ще й Робінзона вона згоджувалась тільки на те, щоб не завдати мені прикрощів. Робінзон, як казала Софі, її нітрохи не збуджує. Загалом ми жили з нею в цілковитій згоді, а це головне. Чудово.

Я трохи зачекав, поки трапилася сприятлива нагода коротко розповісти Робінзонові про мій план загального примирення. Вранці, коли Робінзон сидів у канцелярії й переписував дані медичних обстежень до великого журналу, мені здалося, ніби тепер найслушніша мить, і я відірвав його од роботи, прямо запитавши, що він сказав би про мою спробу порозумітися з Мадлон, аби загладити минулі негаразди… І чи не зміг би я відрекомендувати їй Софі, мою нову подругу? І, нарешті, чи не думає він, що настав час усім нам примиритися?

Спершу Робінзон завагався, а потім сказав мені, проте без великої охоти, що не бачить тут нічого поганого. Власне, я гадаю, Мадлон уже переказала йому, що я пробував зустрітися з нею, хапаючись за той або той привід. Про лящі, якими почастував Мадлон, коли вона з'явилась у Віньї, я не сказав ні слова.

Я не міг піти на ризик сварки безпосередньо тут і дозволити, щоб Робінзон прилюдно назвав мене хамом, бо попри нашу давню дружбу він у клініці все-таки мій підлеглий. Авторитет — передусім.

Дуже добре, що нам випадало здійснити примирення в січні. Ми постановили, оскільки так було б зручніше, зустрітися в Парижі в неділю й піти всім гуртом у кіно, а перед тим, як не буде великого холоду, відвідати Батіньйольський святковий ярмарок. Робінзон обіцяв Мадлон повести її на той ярмарок. Вона, як сказав Робінзон, страшенно полюбляє ярмаркові свята. Отже, нам пощастило! Буде набагато краще, якщо перша зустріч станеться святкового дня.

Що ж, на святі й справді гуляли на всю губу! Й навіть на всю горлянку! Трах-тарарах! І знову тарарах! Чоловіки хапають жінок і закручують їх у вихорі танцю! От і ми тепер серед юрби, серед вогнів і гармидеру — яке збіговисько! Не відставай од наймоторніших, найвідважніших, найвеселіших! Бух! Кожен намагавсь якнайвигідніше показати себе в своєму пальті, вдавав невимушеність, а водночас трохи зверхньо поглядав довкола, мовляв, звичайно він відпочиває десь-інде й звик до дорожчих, або, як кажуть англійці, ехрешіҐБ, розваг.

Нещирі, надміру галасливі веселощі, попри холодний північний вітер, не менш принизливі, ніж гнітючий страх бути занадто щедрим на розваги, а завтра пошкодувати про це, зіпсувавши собі настрій, можливо, на цілий тиждень.

З манежа спазмами долинає музика. Орган ніяк не виблює вальс із «Фауста», проте старається якомога. Вальс опускається й піднімається під круглу стелю, де вихором закручуються тисячі світляних зайчиків. Незатишно. Орган вимучує музику з власного черева. Кому солодощі? Кому мішені? Вибирайте!

З нашого гурту в тирі найуправніша — Мадлон, капелюшок зсунувся їй на потилицю. «Дивись! — кричить вона Робінзонові. — Моя рука не тремтить! А ми ж таки випили!» Я передаю ці слова, щоб ви собі уявили тон розмови. Невдовзі перед цим ми посиділи в ресторані. «Ще один приз!» Мадлон виграла пляшку шампанського. «Бах! Бах! У самісіньке яблучко!» Тоді я уклав з Мадлон велике парі, що вона не здожене мене на автодромі. «Дурниці!» — запально відказала вона. «Побачимо, кожному своє!» Гоп! Я був радий, що Мадлон погодилась на парі, це був спосіб наблизитись до неї. Софі не ревнувала. І мала слушність.