Розділ «ПОЕЗІЇ»

Мій зміст є глибшим, ніж дотепна гра

зі страхом, що так смерті до смаку;

я — світ, гірку

стезю пройду крізь прах.

Як він:

так і ченці кружляють кочові,

повернення бояться їх живі,

не знати: чи той самий вже прийшов там,

чи два, чи десять, тисяча чи дві?

Рука, знайома здавна, жовта

лиш,

повзе і гола і близька

така,

неначебто у тебе з-під поли.

«Коли помру, як бути мусиш?…»

Коли помру, як бути мусиш?

Я глечик Твій — як розіб’юся?

Я Твій напій — як зіпсуюся?

Я промислом Твоїм зовуся,

без мене втратиш ти ім’я.