Розділ «ПОЕЗІЇ»

Ти — сум за домом, що не подолали,

Ти — ліс, якого ми не покидали,

Ти — пісня, котру мовчки ми співали,

Ти — сіть густа,

рятуючись в якій, чуття ховали.

Великий Ти безмежно, в дні бездоннім

тоді почався, нас почав коли, —

і всі ми зріли на Твоїм осонні,

зійшовши й корінь так пустивши вглиб,

що Твій в людині, янголах, мадонні

спочинок ми засвідчити могли б.

Твоя на небі втомлена рука

й терпиш, хоч наша темрява гірка.

«Не вірю, щоб мізерна смерть ота…»

Не вірю, щоб мізерна смерть ота,

котрій щодня ми дивимось на тім’я,

була нам як турбота і нужда.

Загроза смерті, вірю, не зроста;

іще живу, іще будую дім я:

і довше кров, ніж квітка, розцвіта.