Розділ «ПОЕЗІЇ»

віти-руки увись.

Там вікно, в зелень ввіткане,

із блакитною квіткою,

й не бабуся стоїть

у сльозах поміж віт,

а вона всього свідком є,

мов останній привіт.

Берлін, 2 лютого 1898

«У розбурканих квітів…»

У розбурканих квітів

наполоханий дух,

ніби усміх тендітний,

ластівчиним привітом

дня торкнувсь на льоту;

де спинитись пора,

там не зник іще страх.

Кожен зблиск — боязкий,

дикі — звуки усі,

ніч — нова залюбки

в сороміцькій красі.