Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

У тебе своє велике життя, мій хлопчику! Знаю, що не варто втручатися в нього. Просто - зрідка йти поряд з тобою і гомоніти про пусте й незначуще, а перехожі на вулиці й не здогадуються про різницю у віці, втім, їм немає ніякого діла до нас! Не треба благати, не треба випрошувати твоєї уваги.

Тільки молитися, молитися за тебе і за нас з тобою. І тоді неодмінно прийде нагорода. Ти розповіси мені про все, що було з тобою. Розповіси про всі свої життєві мандри. Ти розповідатимеш так неймовірно, що я бачитиму кожного, хто зустрічався тобі, ти переповіси мені кожну свою думку, кожну подію твого життя. І я зрозумію і те, що ти сказав, і те, чого не сказав. Не сказав не тому, що приховав, а тому, що сам про себе цього не збагнув. А я збагну. Бо кращoго друга в цьому світі в тебе немає. І не буде.

Ще тільки цього не вистачало на мою нещасну голову!

Молода жінка, тридцять чотири роки, тa ще й досить відома, про неї в газеті писали! І тут раптом екзітус! Поки що якось обійшлося, довідку про смерть підписано без усіляких там прокуратур, але досить тільки заяви від родичів - переві рити, чи не було лікарської помилки, - і відразу піднімуть усі папери, і розтину, й лікування, а це добром не закінчить ся… У неї синє обличчя, видно неозброєним оком, що жінка задихнулася. Це алергійна реакція, тільки на що? Вона могла не спати вночі, випити снодійне, принесене з дому, і мати на нього таку реакцію, Але, оскільки це сталося в стінах нашого смердючого закладу, то ми винні в усьому. У неї на руці був свіжий слід від ін’єкції, але їй кололи тільки стрептоміцин, і ніби все було нормально. І взагалі, їй стало краще! Її можна було виписувати. Якби це сталося з нею вже вдома, то була б не наша морока. І моє чергування було, Боже милий, моє чергування! От що значить - на якусь ніч розслабитися, а тут хтось помре! І ніби все було спокійно, тяжких не було! От і запросила їх до себе до ординаторської відзначити день Тетяни! Вони собі поїхали на ранок, ще до того, як санітарки йдуть до палат, а тепер я в усьому винна! Господи, що ж могло викликати в неї таку шалену алергію? І головне, усі спали, а вона хрипіла, задихалася, однак нікого не покликала. Тільки баба Зося щось знає, але також нікого не покликала. Якби родичі зв’язалися з нею, вона б їм щось розповіла. І тоді мені зовсім хоч не живи на світі! Бабу Зосю треба вигнати. В мене є куди її прилаштувати. Вона дуже любить гроші і піде туди…

Телефонувати просто зараз. Поки в ординаторській нікого немає.

- Зарику, як твої справи? Як мама? Так само? Ти ще нікого собі не взяв? Так, можу. Чудова санітарка, тобi ж треба санітарку, а не медсестру?.. Це саме той випадок!

Розумієш, їй нема де жити… Вона в мене ночує в палатах.

Мене оштрафують за це! Я більше не можу її тримати в лікарні! Завтра вранці вона буде в тебе. Не треба дякувати, Зарику, це тобі спасибі!

Лікарка втомлено підвелася, відчинила двері в коридор, попросила медсестру покликати санітарку Зосю. За кілька хвилин на порозі стала літня жінка з чорно синіми виверну тими губами і кошлатими бровами. В неї не було фізичних каліцтв, але вся її постать вражала пекельною потворністю.

- Зосю, я більше не можу тримати тебе тут. Через цю смерть у лікарні буде перевірка, тебе так чи так виженуть.

Працювати можеш і далі, і їсти тут можеш, але ночувати в лікарні щоночі - більше не вийде. Тільки у зміну, коли працюєш.

- Мені нема де жити, Ольго Павлівно. Я вже два роки тут…

- Я можу тобі щось запропонувати. Мій колеґа, також лікар, шукає жінку - доглядати його стару матір.

- Я не медсестра.

- Він лікар сам, робитиме ін’єкції.

- Ну, уколи я вмію робити. Навіть у вену можу, - пох муро відповіла Зося, і Ольга Павлівна згадала слід від ін’єкції на руці в померлої жінки. Тепер усі вміють знаходити вену, подумала лікарка, а вголос сказала:

- Він платитиме тобі вдвічі більше. У тебе тут сто гривень, а він платитиме двісті. Плюс кімната і харчі. Вони вдвох живуть у великому будинку. Завтра вранці поїдеш до них.

- А може, сьогодні?

- Гаразд, іди збирай речі. Я йому подзвоню.

Ольга Павлівна набрала знову телефон Зарика.