Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

Заходьте, якщо у вас виникнуть питання, спробуємо полег шити ваші пошуки. І не забудьте забрати білизну - нам чужого не треба. Лю бо! Ти мене чуєш? Віддай постіль чоло вікові Стебелько!

Коли він опинився на вулиці із вузлом простирадла і підковдри, Дмитро пошкодував, що відмовився від Катери ниної пропозиції почекати на нього. Як тепер іти до замов ників із цим клунком? Хто знав, що воно раптом так вийде?

Він подзвонив з таксофону обом замовникам і домовився на зустріч назавтра зранку. Зараз шеф не буде так ретельно перевіряти кожен його крок.

Був полудень. Поміж сірих хмар вибилося їдке зимове сонце. Вранці йшов сніг. Зараз віє бридкий вітер. Надворі лютий, місяць вітрів і кривих шляхів.

Вікторія повернулася додому після занять і почала готу ватися до приходу батька. Власне, все було готове ще вчора, але вона ще раз замела майже чисту підлогу, накрила стіл на п’ять осіб - тьотя Лариса з Ярославом, вони з батьком і мама. За годину до приходу батька почала одягати те, в чому зустрічатиме гостей. Так, вона має бути в чорному. Одягла тугі чорні джинси, а з кількох чорних светрів вибрала із глибоким вирізом. Волосся прибрала назад чорною хусткою «бандана». Все гаразд. Хай дивиться, старий розпутник. Чи старий праведник - вже не знаєш, як його іменувати. Вранці дзвонив Женик Мурчик, згадував про дев’ять днів. Ще одне диво в пір’ї. Як бідній мамі не щастило! Звичайно, це не те одоробло, що взялося свататися до них із мамою обох минулої осені. Господи, де ті чоловіки? Кажуть, жінки не такі. Жінки такі, як треба! Це з мужиками проблеми!

За двадцять шоста. Годі дивитись у дзеркало, пора накривати на стіл. Власне, все вже готове. Тільки розкласти на тарілочки. Вони з мамою не любили куховарити. Їли ковбаси й шинки. Купували салати в прозорих коробочках і соки в пакетах. Споживаючи такі страви, відчуваєш себе справжньою жінкою. Не те що варити картоплю й гречану кашу, як це роблять пересічні домогосподині. Тому, мабуть, і гроші, які в них недавно були, закінчилися так швидко…

Кажуть, на поминальному столі мають бути страви, що відповідають смакам того, кого поминають. Тому Вікторія прагнула продемонструвати батькові вишуканий смак його покійної дружини, що його він так і не осягнув.

Дзвоник у двері. Це він. Тітка з двоюрідним братом Ярославом будуть трошки пізніше.

- Можна?

- Заходь, як прийшов.

- Добрий вечір, доню.

- Здрастуй. Проходь, подивись, як ми тепер живемо… Як жили з мамою.

- Та що казати, хата розкішна. І місце чудове. Саме серце міста. Здається входить у Місто Ярослава.

- Ні, не входить. Але близько.

- Чи можна глянути?

- Так, звичайно!

- Але ремонт зроблено не найкращим чином. Очевидно, тут працювала дешева аґенція.

- Тобі видніше… А що то за клунок у тебе в руці?

- Це мамина постіль. Мені віддали в лікарні, а я приніс тобі… А ось і чашка з ложкою…

- Ти був у лікарні?