Розділ «6»

— Хіба що як другорядного свідка! Головне зараз — наркота, — він помовчав, напружено міркуючи. — Значить, так, бугаїно… Завтра їдете в рейс. Оперативку пускати за вами не будемо, щоб не сполохати клієнта. Під нагляд вас візьмуть по тому, як ви повернетеся з вантажем. І після прибуття в кінцевий пункт почнемо повномасштабну операцію!

— Себто? — настороживсь я.

Урилов скорчив свою масивну пику й видав такий звук, наче свиня рохнула.

— Пора вже покінчити з цим рекетом! Скільки можна терпіти, справді… Вони вже задовбали нас, ці бики одморожені! Закупили землю, набудували ринків, луплять з бариг скажені гроші — й головне, ніяких податків не платять. Ні, ти уяви собі, дев'яносто відсотків базарів, котрі виникли за останні сім-вісім років, належать рекету! До того ж, вони іще й мєнтів розбещують великими грошима… А ми ж усе-таки живемо в правовій державі, чи де?

— Де, де… — я пахнув сигарою й випустив хмару диму. — Наче ти не знаєш, у якій державі ми живемо… сказилася б вона разом з усіма її посадовими особами!

Мурат узяв карафку й знову наповнив келишки.

— З'ясовую ситуацію! — сказав він, ставлячи карафку на місце. — Виглядає вона таким чином: завтра відбудеться масштабна операція з ліквідації кількох найбільших злочинних угруповань. Держава нарешті вирішила упритул зайнятися рекетирами, бо вони псують всю картину. На лідерів цих угруповань зібрано цілу купу матеріялу, встановлено їхні зв'язки з міліцією, податковими службами, місцевою владою… Що ж до вищих ешелонів, то тут кінці шукали-шукали, але нічого не знайшли — так що Гарик Бабаєв буде для них просто як знахідка!

Урилов з сумнівом похитав головою.

— Хрін вони йому що зроблять! Депутат парламенту все-таки… — його свинячі очиці люто зблиснули. — Ну, нічого… я з ним особисто буду працювати! Одвезу в ліс, щоб крику не було чути, повалю на землю…

— … й нюх, нюх йому топтать чобітьми! — підказав я.

— А хулі ти думав! — вирячився на мене Урилов. — Я ж очолюю відділ спеціяльних операцій, так що мені все можна, бугаїно!

Я замислено глянув на нього.

— Послухай, — сказав я нарешті, — а що це за відділ, в чортової мами… поясни мені, тупому, га?

Урилов задоволено посміхнувся, і його масивна мармиза разюче стала схожа на здоровезного чавуняру, — в якому колгоспники варять дрібну картоплю для свиней, ото такого!

— Ми, — сказав він, — живемо в правовій державі… чорти б її взяли разом з усіма бебехами! І, щоб замкнути якогось рекетира, треба зібрати купу ріжного матеріялу. А як доходить справа до суду, то все розсипається: речові докази десь щезають, свідки відмовляються від показань, а тут ще й адвокати дають прикурити… одне слово, ці одморозки виходять зі слідчого ізолятора — й починається та ж сама петрушка! Отож, начальство думало-думало та й вирішило створити секретний відділ, який діятиме без усяких там церемоній. На хріна ці закони, справді! Уникнув тюрми якийсь одморозок? Наші аґенти його підстережуть у затишній місцині та з автоматів як засандалять — і гаплик, ніяких судів не треба! Та й журналістів багацько розплодилося. Пишуть, коні такі з яйцями, що тільки в голову їм прийде, — і на мєнтів, і на каґебе, й на президента… хіба це діло? От і їх будемо потроху прибирати! До речі, — Урилов оцінююче подивився на мене, — тебе я буду використовувати в ролі виконавця! Ти, скот безрогий, крим і рим пройшов, ніякого хріна не боїшся, чоловіка тобі завалити як раз плюнуть — для чого ж нам шукати когось на стороні! Він зненацька насупився.

— Ти чого дивишся на мене, як Ленін на буржуазію? Я замислено пахнув сигарою.

— Та, — сказав я, розглядаючи його банякувату мармизу, — оце кожного разу, як гляну на твою пику, так і згадується одна приказка…

— Це ж яка, бугаїно?

— Как одел я портупею, — все тупею и тупею! Полковник почервонів мов помідор.

— А ти знаєш, — погрозливо сказав він, підводячись із фотеля, — чого моє прізвище Урилов?