Розділ «Дама тіней»

— Майже дістала тебе, біла мордо, — виплюнула вона. — Цього разу майже вдалося.

І по-відьмачому захихотіла.

— Потримай їй голову, — незворушно проговорив стрілець. — Кусається, наче тхір.

Едді виконав його прохання, а стрілець обережно обтер кров з Деттиного чола. Рана була не широка і, судячи з усього, неглибока, але стрілець не захотів ризикувати. Він повільно спустився до моря, змочив шмат сорочки солоною водою і повернувся до Детти.

Поки він наближався, Детта заверещала не своїм голосом.

— Ану не підходь! Не смій мене чіпати тою хернею! Не смій мене терти водою, з якої вилазили отруйні тварюки! Забери! Забери геть!

— Тримай голову, — так само незворушним голосом сказав Роланд. Детта шалено мотала нею з боку в бік. — Я не хочу ризикувати.

Едді взяв її голову обома руками… і стиснув, коли вона спробувала виборсатися. Зрозумівши, що він не жартує, Детта миттю заспокоїлася й перестала виказувати страх перед мокрою ганчіркою. Зрештою, вона лише вдавала, що їй страшно.

Весь той час, поки Роланд промивав поріз, ретельно вимиваючи частинки піску, що в'їлися, вона з усмішкою його роздивлялася.

— Так, я бачу, ти не просто вимотаний, — відзначила Детта. — Біла мордо, та ти весь хворий. По-моєму, ти довго не протягнеш. Ти взагалі не протягнеш нічого, крім ніг.

Едді оглянув примітивні органи керування коляскою. Там було ручне аварійне гальмо, яким блокувалися обидва колеса. Детта дотягнулася до нього правою рукою, терпляче вичікувала, поки Едді добре розженеться, а потім смикнула за гальмо, навмисне, щоби випасти з візка. Навіщо? Щоб уповільнити їх пересування, от і все. Причин для того, аби зробити таке, не було, але такій жінці, як Детта, причини до лампади, подумав Едді. Така, як Детта, спокійно вчинить так тільки заради підлянки.

Роланд трохи ослабив її пута, аби кров могла циркулювати вільніше, а потім надійно прив'язав її руку подалі від гальма.

— Порядок, шеф, — сказала Детта, обдаровуючи його сліпучою, але надто вже зубастою посмішкою. — Все одно моя буде зверху. Є й інші способи вам нагидити, хлопці. Ціла купа способів.

— Уперед, — безбарвним тоном промовив стрілець.

— Чувак, ти в нормі? — спитав Едді. Стрільцеве обличчя було дуже блідим.

— Так. Ходімо.

І вони знову рушили уздовж узбережжя.

10

Стрілець наполіг на тому, аби годину штовхати візок, і Едді неохоче поступився йому. Роланд провіз його через першу піщану яму, але в другій Едді довелося втрутитися, й витягали вони візок уже разом. Стрілець хапав ротом повітря, на лобі виступили великі краплі поту.

Едді дозволив йому провезти коляску трохи далі, й Роланд цілком успішно впорався з завданням обходити місця, де пісок був досить розсипчастим, аби колеса повгрузали в нього. Але зрештою візок знову застряг, і Едді не зміг довше хвилини витримувати жалюгідне видовище, коли Роланд силкувався його витягти, — стрілець засапався, його груди важко здіймалися й опускалися, а відьма (так Едді почав називати її про себе) аж заходилася від сміху і навмисне нахилялася назад, аби ускладнити завдання, — а потім він посунув стрільця вбік і одним сердитим ривком висмикнув візок із піску. Коляска загрозливо захиталася, і Едді побачив чи швидше відчув, як відьма в слушний момент інстинктивно посувається вперед," наскільки дозволяли мотузки, прагнучи одного: знову вивалитися.