Розділ «Тасуються карти»

— Я от думаю, може, твоє почуття гумору відстрелили в тій війні тільки по лікоть?

Він підводиться — мабуть, збирається піднятися схилом туди, де є хмиз для багаття, думає Роланд.

— Зачекай, — шепоче він, і Едді дивиться на нього. — Ні, справді, чому?

— Мабуть, тому, що я був тобі потрібен. Якби я наклав на себе руки, ти б помер. Трохи пізніше, коли ти знову станеш на ноги, я можу тойво… передумати. — Він оглядається довкола і глибоко зітхає.

— Роланде, може, в твоєму світі десь є Діснейленд чи Коні-Айленд, але те, що я бачив досі, поки що не надто надихає.

Він вирушає, зупиняється і знову озирається на Роланда. Його обличчя похмуре, хоча хвороблива блідість вже трохи зійшла. Напади дрожі минулися, і тепер він лише зрідка здригається.

— Іноді мої слова для тебе — темний ліс, правда?

— Так, — погодився стрілець. — Іноді я тебе не розумію.

— Тоді я розтлумачу. Існують люди, яким необхідно бути потрібними іншим. Ти цього не розумієш, бо сам до таких не належиш. За інших обставин ти б використав мене і викинув геть, як ужитий паперовий пакет. Бог зіграв з тобою злий жарт, мій друже. Ти достатньо розумний для того, щоб це завдало тобі болю, і так само досить жорсткий, щоб зробити це, незважаючи ні на що. 1 ти б нічого не зміг із цим вдіяти. Лежи я на березі й волай про допомогу, ти б переступив через мене, якби я перешкоджав тобі дістатися до тієї довбаної Вежі. Ну як, це далеко від правди?

Роланд мовчить, тільки дивиться на Едді.

— Але ж не всі такі, як ти. Є люди, яким необхідно бути потрібними іншим. Як у тій пісні Барбри Стрейзанд. Банально, але правда. Це просто інший спосіб сісти на голку, от і все.

Едді пильно дивиться на Роланда.

— Але якщо вже про це річ, то ти чистий, правда ж?

Роланд і далі дивиться на нього.

— От тільки твоя Вежа… — Тут Едді сміється — коротко й уривчасто. — Ти наркоман, Роланде, і твій марафет — Вежа.

— На якій війні? — шепоче Роланд.

— Що?

— На якій війні тобі відстрелили шляхетність і вміння прагнути до мети?

Едді відсахується, наче Роланд дав йому ляпаса.

— Піду принесу води, — коротко відповідає він. — Стережися повзучих гадів. Ми сьогодні чимало пройшли, але я досі не знаю, чи вони спілкуються між собою.