Розділ «В'язень»

— Чому ви весь час озираєтеся? — спитав головний.

— Час від часу мені потрібна протиотрута, — відповів Едді.

— Від чого?

— Від вашої пики.

3

Таксист висадив Едді біля однієї з будівель у Кооперативному містечку, подякував за доларові чайові й поїхав геть. Якусь хвилину Едді просто стояв: в одній руці тримав сумку, пальцем другої руки — закинуту за плече куртку. В цій будівлі вони з братом винаймали двокімнатне помешкання. Задерши голову, він дивився на гранітний моноліт будівлі, зведеної в стилі цегляної коробки для крекерів і з таким самим смаком оформленої. Через безліч вікон вона нагадувала Едді тюремний блок камер, а її вигляд справляв на нього настільки ж гнітюче враження, наскільки Роланда — того, іншого — вражав.

«Ніколи, навіть у дитинстві, я не бачив такої високої будівлі, — промовив Роланд. — І їх тут так багато!»

— Еге ж, — погодився Едді. — Живемо, наче мурахи в мурашнику. Тобі цей будинок може подобатися, але скажу тобі, Роланде, він застаріває. Дуже швидко стає ветхим.

По шосе промчалася синя машина. Фургон піцерії повернув і під'їхав ближче до Едді. Той одразу напружився і відчув, як Роланд у його свідомості теж весь підібрався. Можливо, врешті-решт вони вирішили його здихатися.

«Як щодо дверей? — спитав Роланд. — Може, вийдемо? У тебе є таке бажання?» Едді відчув, що Роланд готовий до будь-якого розвитку подій, але його голос звучав спокійно.

«Поки що ні, — сказав Едді. — А раптом вони просто хочуть поговорити? Але будь напоготові».

Він відчував, що ці слова були зайвими, збагнув, що Роланд більш зібраний і готовий рухатися й діяти, навіть у глибокому сні краще, ніж Едді тоді, коли сон не йде на очі.

Фургон із личком усміхненого хлопчака на боці пригальмував у кількох кроках від нього. Вікно місця для пасажира вже опускалося, а Едді дожидався біля входу до свого будинку, точніше, очікував, щоб дізнатися, що ж звідти висунеться — обличчя чи дуло автомата. Довжелезна тінь Едді лежала перед ним на тротуарі, тягнучись уперед від кінчиків кросівок.

4

Вдруге Роланд залишив його самого приблизно через п'ять хвилин по тому, як митники нарешті здалися й відпустили Едді.

Стрілець поїв, але цього було не досить. Йому потрібна була вода, а понад усе — ліки. Поки що Едді не міг допомогти йому з ліками, яких Роланд справді потребував (хоча й припускав, що стрілець правий і Балазар міг би допомогти… звісно, якби захотів), адже звичайнісінький аспірин міг би принаймні збити лихоманку, жар якої Едді відчув, коли стрілець підійшов ближче, аби зняти верхню частину клейкої стрічки. Едді затримався перед кіоском для преси в головному терміналі.

Там, звідки ти родом, є аспірин?

Ніколи не чув про нього. Це чарівне зілля чи ліки?

По-моєму, те і те разом.

У кіоску Едді купив упаковку сильнодіючого анацину. Потім зайшов у снек-бар і взяв кілька довжелезних хот-догів і надвелику «пепсі». Він уже почав мастити сосиски гірчицею та кетчупом (Генрі називав такі довгі хот-доги «Ґодзилла-догами»), аж раптом згадав, що їжа призначалася не йому. Звідки йому знати, а раптом Роландові не до смаку гірчиця й кетчуп? Може, він вегетаріанець. А ще ця хрінотінь може вбити Роланда.