Розділ «В'язень»

Надворі, на тротуарі, двоє копів у масках із оргскла і подвійних бронежилетах вибивали парадні двері «Похилої вежі». У туалеті Едді (у самих трусах і кросівках «Адідас») по одному передав пробники «Кефлексу» Роланду, а той повкладав їх у кишені джинсів Едді. Коли всі ліки були надійно сховані в кишені, Роланд знову обхопив правою рукою шию Едді, а Едді взяв Роланда за ліву руку. 1 прямокутником пітьми перед ним раптом постали двері. Едді відчув, як повів вітру з іншого світу відкинув йому з чола просякле потом волосся. Почув, як на каменисте узбережжя накочують хвилі. Вдихнув вологий солоний запах моря. І попри все на світі, попри весь біль і все горе, раптом захотів побачити цю Вежу, про яку говорив Роланд. Дуже сильно зажадав цього. Генрі мертвий, а що ще тримало його в цьому світі? Ї хні батьки померли, постійної дівчини відтоді, як три роки тому він серйозно підсів на наркоту, у нього не було — тільки безперестанна зміна шльондр, ширялок і нюхалок. 1 жодної порядної. До дідька таке життя.

Вони переступили через поріг, Едді навіть ішов трохи попереду.

На тому боці його зненацька охопили корчі, знову дрож і агонія, що зсудомлює м'язи, — перші ознаки тривалого утримання від героїну. А разом з ними з'явилися й перші тривожні думки.

— Зажди! — закричав він. — Мені треба повернутися, всього лише на хвилину! Це в його столі! В його столі чи в тій, іншій кімнаті! Наркотики! Якщо вони накачували Генрі наркотою, то там мусить бути гера! Героїн! Він мені потрібен! Потрібен!

Він благально поглянув на Роланда, але стрільцеве обличчя наче скам'яніло.

— Едді, та частина твого життя закінчилася, — сказав він і простягнув ліву руку.

— Ні! — пронизливо закричав Едді, вчепившись в нього. — Ні, ти не доганяєш, мені треба! ТРЕБА!

З тим самим успіхом він міг би вчепитися в камінь.

Стрілець захряснув двері.

Із глухим звуком «клац», що свідчив про невблаганну скінченність, двері зачинилися і впали на пісок, здійнявши невеличкі хмарки куряви. За дверима не було нічого, та й слва зникли з їхньої поверхні. Цей портал між світами зачинився навіки.

— НІ! — крикнув Едді, й чайки озвалися криком, наче глузуючи з нього. Омаромонстри питали його про щось, мабуть, натякаючи, що він зрозуміє їх краще, якщо підійде трошечки ближче. А Едді впав на бік, плачучи й тремтячи, й здригаючись від судом.

— Твоя залежність минеться, — сказав стрілець і спромігся видобути одну з пробних упаковок, що лежали в кишенях джинсів Едді, які були так схожі на його власні джинси. Він зміг прочитати тільки деякі з літер, але не всі. Здається, написано «Чифлет».

Чифлет.

Ліки з того, іншого світу.

— Смерть або одужання, — пробурмотів Роланд і проковтнув дві капсули, не запиваючи. Потім прийняв ще три пігулки астину, ліг біля Едді й обійняв його, наскільки це було в його силах. А потім, трохи промучившись, обидва заснули.