Розділ «В'язень»

— Як ти… — почав Едді й миттю стулив рота. Як ти мене назвав?

Байдуже. Просто слухай. Часу дуже, дуже мало. Їм все відомо. Військові стюардеси знають, що у тебе цей кокаїн.

Але звідки? Це ж просто смішно!

Мені не відомо, звідки ця обізнаність, і це не має значення. Одна з них попередила візників. А візники розкажуть жерцям, що проводять цю церемонію, це Проходження Митниці…

Голос шварґотів таємничою мовою, а слова були такими незвичними, майже принадними… але їх зміст дійшов до нього чітко і ясно. І хоча обличчя лишалося незворушним, Едді боляче стиснув зуби і тихо, роздратовано присвиснув.

Голос казав, що гру закінчено. Він ще навіть з літака не зійшов, а гра вже закінчилася.

Але це було не насправді. Нічого такого не могло відбуватися наяву. Просто його уява в останню хвилину викинула коника і пішла витанцьовувати параноїдальну джигу, от і все. Він не зважатиме на це. Просто викине цю думку з голови, і все минеться…

Ти НЕ знехтуєш, бо інакше тобі доведеться сісти за грати, а я сконаю! — проревів голос.

«Та хто ти такий, заради всього святого?» — мимоволі перелякано спитав Едді й почув, як хтось (чи щось) у його голові глибоко й палко зітхнув з полегшенням.

10

«Він повірив, — подумав стрілець. — Дякую вам, о всемогутні боги, він повірив!»

11

Літак зупинився. Табло «ПРИСТЕБНІТЬ ПАСИ» згасло. М'яко стукнувся об борт трап, який підкотили.

Вони прибули.

12

Є місце, де ти можеш залишити його, поки здійснюється Проходження Митниці, сказав голос. Безпечне місце. Потім, коли ти здійсниш обряд, то зможеш забрати його знову і віднести цьому чоловікові, Балазару.

Люди вже вставали зі своїх крісел, діставали речі з багажних полиць і намагалися придумати, куди б подіти пальта, які, згідно з оголошенням пілота, можна не одягати, бо надворі занадто тепло.

Візьми свою сумку. Куртку. А потім знову йди до вбиральні.

Вби…

Ох. Туалету. Голова.