— Гадаєте, Жирдяй Джонні накинув оком на бабки вашого клієнта, — сказав Дилівен. Вони з О'Мейрою вилізли з патрульної машини.
— Так ви називаєте чоловіка з тієї крамниці?
— О, часом ми його ще гірше називаємо, — відповів Дилівен. — Що сталося після того, як ви показали йому дозвіл, пане Морт?
— Він попросив піднести його ближче, аби роздивитися. Я дав йому гаманець, але на фотографію він не дивився, а просто кинув його на підлогу. Я спитав, навіщо він це зробив. А він відповів, що це тупе питання. Потім я наказав повернути мій гаманець. Я розлютився.
— Ну, я думаю. — Хоча, судячи з обличчя чоловіка, позбавленого будь-якого виразу, Дилівен насправді подумав: «Навряд чи комусь могло б спасти на думку, що цей чоловік може розлютитися».
— Він розсміявся. Я почав обходити прилавок, аби забрати гаманець. І тоді він витяг револьвер.
Вони прямували до крамниці, але спинилися. Вигляд у поліцейських став радше схвильованим, ніж наляканим.
— Револьвер? — перепитав О'Мейра, аби впевнитись, чи правильно він розчув.
— Він був під прилавком, біля касового апарата, — сказав чоловік у синьому костюмі. Роланд згадав мить, коли ледь не відправив початковий план псу під хвіст, щоби заволодіти револьвером продавця. Тепер він розповідав цим стрільцям, чому він так не вчинив. Йому потрібно було використати їх, а не підставити під кулі. — Думаю, револьвер був у кріпильній муфті.
— У чому? — перепитав О'Мейра.
Цього разу настала довша пауза. Чоловік наморщив лоба.
— Я не знаю, як це точно назвати… це річ, в яку вставляється револьвер. І ніхто не зможе його витягти, якщо не знати, де натиснути…
— Пружинний затискач! — вигукнув Дилівен. — Бляха-муха! — Черговий обмін поглядами між напарниками. Жоден із них не хотів першим повідомляти цьому чоловікові неприємну новину про те, що Жирдяй Джонні, мабуть, уже вигріб усі гроші з гаманця, важко погупав своєю тушею до чорного входу і перекинув лопатник через стіну на задньому дворі… але револьвер на пружинному затискачі… це міняло справу. Звинуватити Жирдяя в пограбуванні можна, але приховування зброї — це принаймні вже щось. Можливо, не такий ідеальний варіант, як пограбування, але все одно крок уперед.
— Що було потім? — спитав О'Мейра.
— Тоді він мені сказав, що у мене не було гаманця. Сказав… — Пауза. — …що мені обкистили чишені… тобто обчистили кишені… на вулиці, і якщо я хочу залишитися цілим і неушкодженим, то краще мені це затямити. Я згадав, що на вулиці стояла припаркована поліцейська машина, і подумав, а раптом ви ще на місці. Тому й вийшов звідти.
— Гаразд, — сказав Дилівен. — Ми з напарником зайдемо першими. Швидко зайдемо. Дайте нам приблизно хвилину — одну хвилину, просто про всяк випадок. А потім заходьте, тільки зупиніться біля дверей. Зрозуміло?
— Так.
— Добре. Пішли брати цього козла.
Копи зайшли в крамницю. Роланд почекав тридцять секунд і пішов слідом за ними.
9
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Крізь час. Темна Вежа II» автора Кінг Стівен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Штовхач“ на сторінці 22. Приємного читання.